ПРОЩАННЯ З НЕЮ НАЗАВЖДИ
Сьогодні буде дуже важкий пост- письмо
Моя пацієнтка попросила мене написати письмо як вона відчуває біль втрати своєї дитини. На сесіях ми багато говорили і мені здається що я змогла передати про що мене просили.
Дякую за велику довіри
Поглянь, дитино…
вже не скажу тобі “моя дитино”, бо тебе більше нема. Не поруч, не десь там, не в іншому місті чи на іншому кінці світу тебе просто більше НЕМА.
Мої руки порожні. І лишаються порожніми назавжди. Більше ніколи не обійму тебе. Не заплету твоє волосся. Не вдихну запах твого тіла, що був для мене домом. Не почую твого сміху. Не скажу “йди сюди, я тебе притулю”
Більше ніколи….
Я пам’ятаю, як усе ще було, кожну мить, коли ти була. Твої очі світилися, а я дивилася на тебе, і серце співало без слів, але з абсолютною впевненістю
ОСЬ ДЛЯ ЧОГО Я ЖИВУ
А тепер я мов тінь. Вигоріла.
Ти зникла. І разом із тобою сенс, віра, вогонь, тіло, голос.
Я бачила, як ти помираєш. І це був найстрашніший біль, який тільки може вмістити людське серце.
Я сиділа поруч. Тримала тебе за руку, коли вона вже була холодна.
Я вдивлялась у твої вії, ніби можна було домовитися зі смертю.
Неможна
Ти була ще теплою. А вже не дихала.
І світ замовк. Пішов у тріщини. Під ногами більше нічого немає.
Ми з тобою мали стільки планів. Стільки улюблених фраз. Стільки звичних ранків. А тепер тільки мовчання.
Твої речі застиглі.
Твій голос у записах.
Твоя постіль порожня.
І я теж стала порожнечею. Не живою.
Я стала тим, хто залишився після тебе.
Це вже сталося. І нічого не повернути.
Я можу згадувати але не торкнутися.
Я можу кричати але ти не почуєш.
Я можу йти на могилу але це не ти.
Тебе немає. НІКО-ЛИ.
Моє тіло ще живе. Але душа ні.
Я існую в цьому світі, у якому більше немає тебе.
І цей світ для мене неживий.
Ти була всім. А тепер я нічим.
Так просто. Так остаточно.
І ніщо мене не врятує.
Хіба що зустріч із тобою там.
Коли настане моя черга
