Іноді здається, що бути опорою для інших -це суть жінки.
Тягнути.
Підставляти плече.
Думати наперед.
Витирати чужі сльози, коли свої давно засохли всередині.
Ти ніби стаєш частиною чийогось фундаменту
дитини, партнера, мами, усієї цієї системи “рідних”, що звикли, що ти встигаєш все
І все б нічого. Якби при цьому в тебе була хоч якась точка опори в собі!!!!
Але часто немає.
Є купа “я маю”, “я повинна”, “я не можу інакше”.
Є нервова система, натягнута, як струна.
Є тіло, яке вже давно кричить.
І є ця тиха внутрішня порожнеча – коли залишаєшся наодинці з собою, не знаєш, куди себе приткнути.
Бо не звикла себе тримати… блять
Знаєш, у психотерапії ми часто бачимо одну штуку: жінка, яка десятиліттями була опорою для всіх, може раптом “обвалитися”((((
І не тому, що вона слабка.
А тому, що немає внутрішнього фундаменту.
ВСЯ ЇЇ СТІЙКІСТЬ ТРИМАЛАСЬ НА ТОМУ, ЩО ВОНА БУЛА ПОТРІБНА ІНШИМ.
А що, як завтра ніхто не подзвонить і не попросить нічого?!
Потреба в турботі – глибока.
Це не “розбещеність”, це не “інфантильність”.
Це нормальна, дуже людська потреба. Просто в дитинстві її часто не наситили.
І ми дорослішаємо, але всередині досі сидить ця дитина, яка чекає: ХТОСЬ ПРИЙДЕ, ОБІЙМЕ, СКАЖЕ “ВСЕ ДОБРЕ”
А реальність така: інші дорослі часто й самі вигоріли.
Вони не готові бути твоїм берегом.
І тоді – або чекати вічно, або ставати цим берегом самій
Як це? Поїхали
Обійняти себе, коли болить. Треба показувати як це?
Не штовхати себе в пекло, якщо ти вже ледь дихаєш бляха!!!
Зварити суп собі, навіть якщо ніхто не оцінить.
Не відповідати одразу на повідомлення, бо маєш право на тишу.
Перестати рятувати тих, хто цього не просив!!!!!! ( Прочитати 5 разів цей пункт)
Це й є “взяти себе на ручки”.
Без іронії.
Без пафосу.
Хочеш правду? Ми навчилися це робити швидше, ніж колись. Бо нас життя поставило в умови, де іншого виходу нема. Багато з нас дозріли за чотири роки так, як раніше за десятиліття не дозрівали
І якщо ти зараз на межі -знай: внутрішні опори справді можна виростити.
Це не магія.
Це процес.
З підтримкою, з помилками, з відкатами. Але він можливий.
Не чекай, поки впадеш. Почни з малого.
Може, сьогодні ввечері просто скажи собі:
“Ти маєш право втомитися. І я тебе не кину”
