( Підтримайте будь ласка цей пост в то я можу піти в бан за нього)
Ми часто чіпляємось за пояснення.
Коли хтось робить немислиме -кажемо: “збожеволів”
Бо це дає нам ілюзію, що таке можна хоч якось осягнути.
Що це випадкове – одиничне.
Що цього можна уникнути.
Але коли цілі держави ведуть систематичне знищення –
розстрілюють міста, катують цивільних, вбивають дітей, – то вже не про індивідуальну психіку.
ЦЕ ПРО ІНФРАСТРУКТУРУ ЗЛА.
Не про розлад а про порядок
ХВОРОБА -ЦЕ НЕ ВИБІР.
ЗЛОЧИН – ЗАВЖДИ!
Психічний розлад то стан, де людина втрачає звʼязок з реальністю.
Її поведінка може бути небезпечною, але вона не керує нею повністю.
Там є хаос, біль, втрата контролю.
А державне насильство то контроль.
Це ретельно сплановане, організоване, послідовне зло.
Його не лікують. Його зупиняють. Його карають.
Терор це не симптом. Це інструмент.
Те, що ми бачимо, коли російські ракети летять у пологові будинки,
коли розстрілюють колони з дітьми, коли “випадково” десятки разів б’ють по житлових -то не “божевілля Путіна” і не “травмовані солдати”.
Це логіка режиму.
Ідеологія, що вибудувана на де гуманізації -коли “українець” це не людина, а “обʼєкт операції”
пропаганда- яка називає вбивство “визволенням”
культі сили – де насильство стає мовою дипломатії.
Називаючи це “хворобою”, ми знімаємо відповідальність.
Мовляв, “не винен – просто хворий”.
Ні. Блять. Це винен.
Це вибрав.
Це реалізував.
Бо там, де хвороба – там лікування.
А тут -потрібне правосуддя.
Ще раз це не діагноз це вибір!!!
І називати це потрібно своїм іменем.
Тільки визнаючи, що це зло – не випадкове, не патологічне, а свідоме,
ми можемо протистояти йому по-справжньому.
Бо зло – не тому, що психіка порушена.
А тому, що мораль – викручена.
І влада – безкарна…
