Я просто доросла донька ( кінець статті для всіх дівчат у котрих є мама)
Я люблю тебе. Так, як любить дерево свою землю: глибоко, без заперечень, даруючи тінь і плоди.
Але я не можу врости в тебе, не можу стати твоїм корінням і твоїм стовбуром одночасно. Бо тоді я перестану бути собою!!!
Колись я вірила, що твоя хвороба то мій обов’язок.
Що твоя біль – це моя біль.
Що твоя слабкість -це моє стиснене горло.
І я дихала за нас обох, я ходила за нас обох, я жила за нас обох.
Моє тіло стало чужим: чужим для моїх бажань, для моїх снів, для моїх дотиків.
Воно було наче скафандр, що мав захищати тебе, а насправді душив мене.
Кожна твоя сльоза ставала соляним розчином, що роз’їдав мою шкіру.
Кожна твоя ніч без сну, моєю ніччю, де я, немов корабель, що б’ється об скелі, намагалася втриматися на плаву.
Але тепер я чую себе. Свій власний пульс. Свій власний ритм. Я розтискаю кулаки. Я знімаю з себе цей скафандр і повертаюся у власне тіло.
Це не зрада. Це -дозвіл жити.
Я дам тобі все, що можу. Все, що в зоні моєї зрілої любові:
теплу їжу
чистий одяг
охайне ліжко
таблетки за графіком
гідну допомогу
Але понад це -ні. Бо далі – вже я.
Моя жінка. Моя мрія. Моє життя.
Я буду світлом, що може зігріти, а не спалити себе до тла.
Бо я навчилася жити з твоїм болем , але не замість тебе.
І навчилася бути донькою, яка любить тебе, не скасовуючи себе.
Моє життя це мій вибір. І моє право.
Якщо хтось захоче засудити – хай спробує пройти мій шлях, відчути мою втому і мій страх. Я не дозволю нікому відібрати у мене це право: право жити.
І ЩЕ ОДНЕ
Не всі мами хворіють.
Іноді мама цілком здорова але її світ тримається на твоїх плечах.
Вона не лежить у ліжку але вся в тобі.
У твоїх розмовах, у твоїх сумнівах, у твоєму рішенні, купити собі сукню чи краще їй.
У твоїй провині, що ти не відповіла на п’ятий дзвінок.
У твоїй потребі виправдовуватися, коли щаслива.
Вона не хворіє вона просто живе твоїм життям.
Бо її вже або ще немає.
І тут теж треба собі сказати:
“Я маю право жити.
Не як компенсація за її біль.
Не як проект її амбіцій.
Не як доказ, що я хороша.
А як я. Жива. Своя.”
