Усередині мене живе не одна я.
Там – ціла пара.
🫂Та, що тримається – і та, що більше не може.
Та, що планує – і та, що просто хоче тепла.
Та, що намагається бути сильною – і та, що хоче нарешті бути живою.
Ці дві – не вороги.
Просто в кожної своя правда.
Одна вчилася виживати.
Інша – хоче жити.
Іноді вони сваряться.
Іноді – тримають одна одну.
І терапія не робить одну “правильною”, а іншу – “неправильною”
Вона дає їм місце. Мову.
І можливість бути поруч.
🫂Я тримаюсь – Я здаюсь
Іноді я сильна. Стисла зуби й пішла.
А іноді я більше не можу. Просто лягаю й дивлюсь у стелю.
В обох станах я – я. І те, що я втомилась, не робить мене слабкою.
🫂Я думаю – Я відчуваю
Мій мозок аналізує, шукає логіку, риється в минулому.
А тіло тим часом хоче притулитися, подихати, розслабитись.
Іноді тіло каже правду, а розум – виправдовується.
🫂Я прагну -Я боюсь
Я хочу бути близько. Дуже.
Але як тільки хтось підходить надто близько -я відштовхую.
Це не примха. Це слід від болю. Там, де не дотягнулись.
🫂Я дію – Я завмираю
Іноді я в потоці: все йде, я рухаюсь, горю.
А буває – завмираю. Сідаю. Ніби не я.
Завмирання – теж мова. Тіла. Памʼяті. Безпеки.
🫂Я прагну контролю – Я вчуся довіряти
Я люблю, коли все під контролем: плани, фінали, відповіді.
Але з людьми так не працює. Там – невідомість.
І це найстрашніше. Але й найживіше.
🫂Я хочу бути потрібною -Я вчуся бути собою
Я завжди була зручною. Розуміла, берегла, підлаштовувалась.
Але що, якщо хтось любить мене не за це? А просто -за мене?
Я ще не вірю в це до кінця. Але хочу навчитися.
🫂Я віддаю – Я забуваю себе
Мені легко піклуватись. Готувати. Думати про інших.
Але в якийсь момент я зникаю сама з себе.
Тому я вчуся питати: “А як ти, люба?”- щодня.
🫂Я думаю, що маю бути сильною – Я дозволяю собі бути живою
Сильна -не плаче, не просить, не злітає з котушок.
А жива -іноді падає. І просить. І злітає.
Живе не завжди красиве. Але справжнє.
І ти теж не одна.
Всередині тебе- теж двоє. А може – більше.
Дай їм простір. Дай їм голос. Дай їм дихати.
Бо ти – не роль.
Ти – цілий світ.
