Це починається не з плаття.
І навіть не з знижки.
Це починається з дірки всередині. Такої тихої, що її не чути але вона тягне, як чорна діра.
Ти натискаєш “купити” і світ раптом стає теплішим.
Кров розганяється, щоки тепліють, у грудях легкість. Мить ейфорії. Мить, коли здається, що тебе врятували.
А потім бац. Тиша.
Холод.
Та сама діра, тільки більша.
Ніхто не зізнається, але шопоголізм це не про речі.
Це про голод. На тепло, на погляд, на чиюсь руку, яка триматиме.
Бо сукня не скаже “я не маю часу”. А гаджет не відвернеться.
Їх можна обійняти, коли обіймати нікого.
Шопоголізм це не слабкість. Це старий, як дитинство, спосіб вижити, коли поруч було холодно.
Але жодна доставка не замінить обіймів.
Жоден пакет не зігріє те, що болить.
Порожнечу можна лише витримати поруч з людиною, доки вона почне танути.
Ляля ❤️
