Якщо розмови з подругами зводяться до обговорення лише його життя, а не вашого власного, це вже не любов – це залежність.
МИ ВТРАЧАЄМО СЕБЕ, коли виправдовуємо його байдужість чи грубість, намагаючись пояснити це травмами дитинства, і беремо на себе роль терапевта, замість того щоб бачити людину такою, як вона є. Але рятуючи когось, хто навіть не просив про допомогу, ми втрачаємо себе ще глибше.
МИ ВТРАЧАЄМО СЕБЕ, коли читаємо книги про самодопомогу й шукаємо в них не способи підтримати себе, а поради, які можуть змінити його. Це вже не стосунки, це спроба впоратися з власним страхом втрати.
МИ ВТРАЧАЄМО СЕБЕ, коли закриваємо очі на те, що нам не подобається, миримося з неприйнятним, сподіваючись, що наша любов усе виправить. Але любов не змушує людей змінюватися – вони змінюються лише тоді, коли самі цього хочуть.
МИ ВТРАЧАЄМО СЕБЕ, коли наші стосунки загрожують нашому емоційному благополуччю, а іноді навіть здоров’ю чи безпеці. Це не любов, це жертва. І важливо поставити собі запитання: а чому я обираю залишатися там, де мене руйнують?
