Ще душі глушить рвана канонада,

і дні стоять, загорнуті у дим,
але цвіте розтерзана левада
і пахне небом, вічним і живим.

​І крізь залізо, випалене вщент,
проб’ється слово, чисте і просте.
Цей епохальний, зболений момент
переболить, минеться, проросте.

​Бо є земля. І є предвічна воля.
І є світанок, вмитий у росі.
І жоден кат не перепише долю,
допоки ми не зломлені усі

Ляля

Поділитися постом:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні публікації

Підписка на оновлення

Щоб не загубити, можу деколи про себе нагадувати, не частіше разу на місяць.
Кошик