КОЛИ РУХ – НЕ СВОБОДА, А ЗАХИСТ!!!
Деякі люди, здається, живуть у постійному русі, що виходить за рамки звичайних переїздів. Це глибинний досвід тих, хто пережив травму, для кого залишатися на місці є потенційною загрозою.
Вони полишають міста, розривають стосунки та змінюють професії, йдуть з терапії, ніби тікаючи від невидимої небезпеки.
То не примха, а глибоко вкорінена внутрішня стратегія, що сформувалася як механізм виживання.
Втекти, щоб вижити
Коріння механізму
Коли дитина стикається з травматичним досвідом, її психіка інстинктивно шукає шляхи порятунку. Якщо реакції “завмерти” (ігнорування, покинутість) або “напасти” (помста, агресія) були неефективними або призводили до погіршення ситуації, залишається третій варіант – втеча.
То може бути внутрішня втеча (відключення від реальності) або буквальна, фізична втеча.
Якщо така втеча одного разу врятувала, вона фіксується в психіці як єдиний дієвий спосіб виживання. У майбутньому, будь-яка напруга, навіть без явної загрози, автоматично інтерпретується як сигнал “Тікай!”
Давайте покажу різні обличчя втечі
Втеча може проявлятися у різних формах:
* Фізичні переміщення
Часті переїзди, зміна партнерів, нездатність довго утримуватися на одному робочому місці.
* Витонченіші форми
Нескінченне гортання стрічки новин, ескапістські медитації, прокрастинація, занурення в книги чи мистецтво, прагнення до самотності.
Людина “зникає” – не завжди фізично, але з поля присутності, стаючи “не тут”
Внутрішній страж
Недовіра до світу
Цей психічний механізм можна порівняти з Внутрішнім Стражем, чиє головне завдання – запобігти болю.
Він не довіряє стабільності, об’єктам прив’язаності, самій ідеї “прикріпитися”
То відбувається тому, що в минулому довіра призвела до катастрофи. Тепер будь-яка близькість асоціюється з ризиком знищення, зради або розпаду
Навіть у безпечному середовищі тіло не визнає безпеки. Психіка залишається в режимі бойової тривоги
“зруйнуй першим, перш ніж зруйнують тебе”
Саме тому людина розриває стосунки, коли вони стають занадто теплими, або тікає з роботи, коли з’являється перспектива зростання.
Внутрішній світ не розрізняє любов і загрозу – він просто прагне вижити.
Ціна втечі та шлях до усвідомлення
Втеча завжди має свою ціну. З кожною новою втечею посилюється розрив із собою, з життям, з місцем. З кожним разом стає важче починати спочатку, вірити в нове, залишатися. Людина, що постійно тікає, втомлюється і страждає. Вона прагне зупинитися, але не знає, як.
Цікава особливість що я зауважила ті, хто постійно біжить, часто не усвідомлюють цього. Вони можуть пояснювати свою поведінку фразами: “мені тут некомфортно”, “щось не так”, “я більше не розвиваюсь”. Іноді це правда, але часто проблема не в місці, партнері чи роботі. Вона полягає в тій внутрішній частині, якій нестерпно залишатися в стабільності, бо вона ніколи її не знала.
Психотерапія
Простір для витримування та зцілення
Робота з такими людьми в психотерапії не полягає в забороні тікати або примусі “осісти”. Це набагато тонший процес – надання їм досвіду, якого ніколи не було досвіду залишатися живим, коли ти не тікаєш.
Мета – допомогти тілу і психіці навчитися витримувати контакт без необхідності розчинятися, зникати або руйнувати.
Поступово створюється простір, де
“я залишаюсь” не означає “я в пастці”, а “бути” не означає “бути зруйнованим”
У глибині цієї травми лежить нарцисична вразливість: страх, що, якщо хтось побачить тебе справжнього, ти зникнеш; що любов не витримає тебе; що інша людина зрадить, а світ не витримає твого болю.
Таким чином, втеча – це самозбереження
А терапія – це шлях до віднайдення іншого способу буття: не зникати, не уникати, не нападати, а бути поруч із собою.
То дозвіл з’явитися і залишитися.
Важливо пам’ятати, що така поведінка є адаптивною стратегією, яка колись допомогла вижити, але згодом стала обмежувати життя людини. Розуміння цього – перший крок до зцілення та можливості нарешті “зупинитися”
Цем ваша Ляля




