(читати як внутрішній діалог або тілесна практику)
Я звертаюсь до свого Роду, до памʼяті тіла, до несвідомого, яке носить у собі досвід усіх жінок мого роду їхні перемоги і втрати, їхню силу і мовчання, їхні заборони і надії.
Я визнаю: я не окремо.
Я частина великої жіночої лінії.
Через мене тече ріка жіночого досвіду.
Я дозволяю собі побачити біль, який жінки мого роду не змогли висловити:
Біль від знеціненого життя.
Біль від того, що доводилось виживати, мовчати, пристосовуватись.
Біль втрат, зрад, самотності, тілесної скованості.
Я дозволяю цьому болю проявитись у мені не для того, щоб жити в ньому, а щоб визволити себе з-під його тіні.
Я визнаю, що я несу у своєму тілі, у своїх реакціях, у своїх страхах і потребах несвідомі сліди жіночої історії.
Я з любов’ю очищаю простір у собі:
– від застарілих сценаріїв,
– від страху перед близькістю,
– від заборони на ніжність, радість і задоволення.
Я віддаю тіло свободі.
Нехай воно більше не стискається від сорому, не мовчить від болю, не заморожує живі почуття.
Я відкриваю у своєму житті простір для:
– цілісної жіночності,
– тілесної присутності,
– довіри до себе і світу.
Я дозволяю собі мати інший досвід:
– досвід любові без втрати себе,
– досвід вибору, а не жертовності,
– досвід м’якої сили, яка не потребує доведень.
Я дозволяю жінкам мого роду зцілюватись разом зі мною.
Тим, хто був до мене – віддаю шану.
Тим, хто прийде після мене – передаю оновлений досвід.
Нехай через мої дії, мою любов, мій вибір оновлюється жіноча лінія.
Нехай моя дочка (або внутрішня дівчинка) не несе того, що несла я.
Нехай жінки мого роду більше не платять тілом за право бути почутими.
Нехай у нашій жіночій лінії з’явиться місце для лагідності, сміху, задоволення, щастя, опори і достатку.
Я є тією, хто зупиняє біль.
Я є тією, хто несе світло.
Я є тією, хто пам’ятає -і вибирає інакше.
Амінь. Або: так буде.
Ляля
