Жила-була дівчинка, і в якийсь момент ніжність накрила її так густо, що перехопило дихання, шкіра стала надто чутливою, а всередині з’явилась небезпечна правда про потребу в близькості, і вона злякалася не почуття, а втрати контролю, бо всередині давно було записано просте жорстке правило “хто любить той уразливий”. Тому вона швидко зібрала напругу в плечах, вдягла внутрішні обладунки, різко підняла голос, вдарила словами, грюкнула дверима і перекрила всі входи, щоб не відчути залежності і не торкнутися власної живої частини.

Вона пішла в роботу, в дію, в перевтому, щоб довести собі і світу “я витримаю без опори”. І справді витримувала. День за днем. Проєкт за проєктом. Рішення за рішенням. Не могла тільки одного вимкнути тілесну пам’ять про тепло, яку не обдуриш логікою і не звільниш наказом.

На ранок вона прокинулася не просто сумна -тіло було важке, дихання поверхневе, в грудях стояла глуха втома, і прийшло тверезе розуміння: її фортеця побудована без щілин, захист спрацював бездоганно, жоден ворог не пройде, але разом з небезпекою там замкнене і її живе серце, і вихід назовні тепер теж заблокований