Під моїм постом розгорнулася показова сцена. Не дискусія і не обмін думками, а саме сцена з чітким розподілом ролей. Де одна сторона приходить не чути, а вчити. Не запитувати, а коригувати.
Прийшла жінка з “20-річним досвідом духовного служіння” і почала мене виправляти.
Її головна претензія була проста і водночас показова: я використовую забагато частки “НЕ”. Мовляв, фраза “Це НЕ загроза” є неправильною, бо мозок нібито ігнорує “не” і чує лише “загроза”. Тому, за її версією, правильно говорити виключно “Я в безпеці”.
Коли я вказала на недоречність таких повчань без запиту, у хід пішла важка артилерія пасивної агресії. “Сонечко”. “Дитя”. “Ти мені в онуки годишся”. А згодом “група підтримки”, яка почала пояснювати мені, що я невдячна, бо не вклонилася за цю “мудрість”
Цей кейс не про особисте, а про структурне.
У ньому є три шари, і всі вони мають прямий стосунок до психології, кордонів і контакту з реальністю.
1. Міф про частку “НЕ” і втеча від реальності
(Так тут буде важко читати)
Існує старий міф із популярної психології 90-х: “Підсвідомість не сприймає частку НЕ”. Це спрощення і викривлення, яке досі активно тиражується.
Так, якщо сказати людині “Не думай про рожевого слона”, вона про нього подумає. Але з цього зробили хибний висновок, який не має нічого спільного з роботою зрілої психіки.
Функція частки “НЕ” це інструмент диференціації. Інструмент розрізнення.
Щоб зрозуміти, хто є Я, дитина мусить зрозуміти, що є НЕ-Я.
Щоб відчути безпеку, психіка мусить окреслити небезпеку!!!
“Я цього НЕ дозволяю”. “Це НЕ моя відповідальність”. “Це НЕ ок”.
Без цього немає субʼєктності
Коли адепти “позитивного мислення” вимагають замінити “Це не загроза” на “Я в безпеці”, вони часто пропонують не розвиток, а втечу.
Фраза “Це не загроза” це результат тестування реальності.
▶️Я бачу стимул
▶️Тіло реагує
▶️Я оцінюю контекст
▶️Я роблю висновок.
ЦЕ РОБОТА ДОРОСЛОЇ ЛЮДИНИ( якщо не зрозуміло перечитайте)
Інфантильна позиція “Я в безпеці”
у ситуації, де тіло відчуває тривогу, це спроба забалакати страх, витіснити його🙈
Це не контакт, це уникнення!!!
Зріла психіка витримує заперечення. Інфантильна психіка боїться слова “ні” і хоче жити в світі суцільного “так”, де немає меж і конфліктів.
2. Агресія в “білому пальті”
Другий шар форма подачі.
Коли незнайома людина називає вас “сонечком”, “дитиною” і тицяє своїм віком чи “духовним стажем” це не тепло. Це вертикальна агресія!!!!
Людина намагається зайняти позицію зверху. Позицію Великої Матері або Вчителя. А вас автоматично ставлять у позицію нерозумного дитяти, яке треба наставити і “причесати”.
Часто люди, які забороняють собі пряму злість (“я ж духовна”, “я ж про любов”), виливають її через такі солодкі форми приниження. Вони не можуть сказати “Ти мене дратуєш”. Вони кажуть “Я молюся за тебе, нерозумне дитя”.
Суть та сама. Просто в безпечнішій для агресора формі.
3. Коли приходять захищати агресора
І окремий маркер коментатори, які прибігають захищати того, хто порушив кордони. “Вона ж хотіла як краще”, “Треба було подякувати”.
ЦЕ ГАЗЛАЙТИНГ
Спроба змусити вас сумніватися у власній адекватності.
Захист кордонів тут підміняється “агресією”, а хамство раптом стає “турботою”
Називати речі своїми іменами – хамство хамством, а маніпуляцію маніпуляцією – це не невихованість.
Це ознака збереженого контакту з реальністю.
Висновок:
Ми не можемо побудувати здорові кордони без частки “НЕ”!!!
Ми не можемо бути в контакті з реальністю, якщо забороняємо собі бачити негатив.
І ми не зобовʼязані приймати “добро”, яке запихають нам у горло силоміць, паралельно інфантилізуючи нас.
Право на “НІ” це не жорстокість.
Це мінімальна вимога психічної зрілості.
P.S. Ну і не забуваємо: “нахуй” – це теж цілком легітимна форма відповіді.
Ляля❤️
