Тобі нічого не треба робити, щоб тебе любили.
Взагалі нічого.
Але ти в це не віриш. І я знаю чому.
Тому що колись дуже давно тобі дали зрозуміти – мовчки, без слів, але дуже чітко – що просто так тебе любити не можна. Треба заслужити. Треба вимити посуд, отримати п’ятірку, не плакати, не злитися, не займати забагато місця.
І тоді – МОЖЕ БУТИ – тобі перепаде трохи тепла.
І ти навчилася. Господи, як ти добре навчилася(((
Ти стала зручною. Тихою. Корисною. Такою, що завжди допоможе і ніколи не відмовить. Такою, що ставить чужі потреби вперед своїх навіть коли всередині вже давно горить.
І ти називаєш це любов’ю.
Ні. Це не любов. Це виживання. Ти не любиш – ти заробляєш. Кожен раз коли допомагаєш через стиснуті зуби, кожен раз коли кажеш “так” коли хочеш “нахер” – ти купуєш собі ще трохи безпеки. Ще грам прийняття.
І ніколи не буває достатньо. Бо яма, яку ти заповнюєш – вона не звідси.
Ось що боляче насправді.
Ти виснажена не тому що багато даєш. Ти виснажена тому що даєш зі страху. Бо служіння зі страху не насичує – воно спустошує. Ти не відчуваєш тепла коли допомагаєш. Ти відчуваєш полегшення. До наступного разу.
Це не твоя провина що так сталося. Але це твоя відповідальність що буде далі.
Питання не в тому чи гідна ти любові без умов.
Питання в тому – чи витримаєш ти її.
Бо любов яку не треба заробляти – вона лякає більше ніж відсутність любові. Перевірено.
Ляля ❤️
t.me/oberejnopsix
