і дні стоять, загорнуті у дим,
але цвіте розтерзана левада
і пахне небом, вічним і живим.
І крізь залізо, випалене вщент,
проб’ється слово, чисте і просте.
Цей епохальний, зболений момент
переболить, минеться, проросте.
Бо є земля. І є предвічна воля.
І є світанок, вмитий у росі.
І жоден кат не перепише долю,
допоки ми не зломлені усі
Ляля
