Руки тремтять, і ви ховаєте їх у кишені. Обличчя спокійне, голос рівний. А всередині щось трясеться так, наче зараз розірве вас зсередини.
Ви називаєте це втомою. Це не втома. Це лють, яку ви навчились так добре ховати, що вже й самі в це повірили.
Копнемо трохи глибше, туди, куди зазвичай не хочеться дивитись.
Гнів це базовий афект, з якого виростає ціле агресивне потягове утворення психіки, писав Кернберг. Не зіпсована риса. Не ознака поганого виховання. Первинна реакція живої істоти на те, що заважає їй жити, на біль, на фрустрацію, на загрозу. Дитина плаче і б’ється не тому що зла на світ, а тому що щось у світі не дає їй те, що потрібно для виживання.
Але дуже швидко ця дитина вчиться, що прояв гніву коштує дорого. Мама йде в мовчання. Тато підвищує голос сильніше у відповідь. Бабуся каже “добрі дівчатка так не кричать”. І дитина знаходить вихід, єдиний доступний їй в тому віці. Вона перестає відчувати те, за що карають.
Кляйн описувала перші місяці життя як період максимального садизму, коли деструктивні імпульси у немовляти найінтенсивніші, а тривога переслідування найгостріша. Це не патологія немовляти. Це нормальна фаза розвитку, через яку проходить кожна психіка. Питання лише в тому, чи допоміг дорослий поруч цю лють витримати і прожити, чи навчив ховати і соромитись.
Ось тут ховається справжня причина того, чому доросла людина плутає лють з втомою, з тривогою, з головним болем.
Афект нікуди не зникає, коли його забороняють. Він змінює адресу. На консультаціях я регулярно бачу людей, які кажуть “я ніколи не злюсь”, і водночас мають хронічну мігрень, панічні атаки, безсоння, роздратування на найближчих без видимої причини. Тіло бере на себе те, чому психіка відмовила у праві на існування.
Лоренц, вивчаючи природу агресії, показав річ яка дуже добре пояснює механізм. Агресія накопичується як тиск у резервуарі. Якщо немає природного виходу, вона не розчиняється сама собою, вона чекає найменшого приводу, і тоді вивільняється непропорційно причині. Людина, яка місяцями терпіла порушення власних кордонів на роботі, вибухає вдома через дрібницю, тому що дрібниця стала останньою краплею для вже переповненого резервуара, а не справжньою причиною вибуху.
Антонян, досліджуючи природу людської жорстокості, звертав увагу на ще один шар. Доросла агресія часто є прямим відображенням насильства, пережитого чи побаченого в дитинстві. Не виправдання жорстокості, а пояснення її походження. Дитина, яка бачила крик і приниження як норму стосунків, засвоює це як єдину відому їй мову для сильних почуттів, і потім або відтворює побачене, або йде в протилежну крайність, повну заборону будь якого гніву в собі. Обидва шляхи однаково калічать, тому що жоден з них не є справжнім проживанням афекту.
Ще одна річ, про яку мовчать частіше за інше. Людина, яка сама не може усвідомити власну лють, часто несвідомо влаштовує так, щоб хтось поруч висловлював цю лють замість неї. Партнер раптом стає різкішим. Дитина стає “неслухняною” саме тоді, коли мати найбільше стримує роздратування. Це не збіг. Психіка знаходить обхідний шлях для того, чому не дозволила прямого виходу.
І окремо варто сказати про те, як по різному ставляться до чоловічої і жіночої люті. Хлопчику злість дозволяють значно частіше, її навіть іноді заохочують як прояв сили. Дівчинку з дитинства вчать бути зручною, і будь який прояв гніву у неї отримує ярлик істерики, примхи, поганого характеру. В результаті доросла жінка часто взагалі не має словника для власної люті, вона відчуває тільки провину за те, що взагалі щось таке в собі помітила. Тіло тоді бере на себе роль перекладача, і говорить мовою спазмів, головного болю, хронічної напруги там де психіка мовчить.
Тепер конкретно, що з цим робити, без загальних слів про заспокоєння.
Перше. Навчіться відрізняти лють від тривоги і втоми, бо тіло часто плутає ці стани. Роздратування без явної причини, різкість у словах, бажання втекти від людей, це майже завжди накопичений афект, а не банальна втома. Спробуйте прямо запитати себе: на що я насправді злюсь, і чи стосується це людини яка зараз поруч.
Друге. Дайте афекту фізичний вихід до того як він знайде неправильну мішень. Лоренц наголошував, що агресія розряджається через дію, а не тільки через розмову. Швидка хода, силове навантаження, биття подушки, будь який рух що змушує тіло витратити енергію, знімає тиск раніше ніж він вилетить на близьку людину.
Третє. Робіть паузу між афектом і дією. Хвиля гострого гніву фізіологічно триває недовго, якщо їй не підкидати нового палива у вигляді думок про несправедливість. Дайте собі кілька хвилин мовчання перед тим як говорити чи діяти, коли відчуваєте пік люті.
Четверте. Якщо в дитинстві лють була небезпечною темою, дорослому тілу мало одного усвідомлення цього факту. Патерн вшитий глибше слів. Це саме та частина роботи, яку варто робити в довготривалій терапії, там де є час розібрати ваш індивідуальний механізм, а не загальну схему з посту в фейсбуці.
Лють яку ви назвали втомою не стала меншою від зміни назви. Вона просто чекає свого моменту, і цей момент завжди вибирає не той хто заслужив.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Лялія Мідик ❤️
