А ТАМ ВЗАГАЛІ ІНША БУДОВА ⚠️ Це дуже важливий пост⚠️ Приходить людина. Каже: тривога, нав’язливі думки, страхи, тіло болить. “Мабуть, невроз?” питає з такою надією в голосі, наче назва вже половина порятунку. Я слухаю. Дивлюся.

Батько пив. Бив. Зник. І тепер дитина запитує: а хто мій тато? Яким він був? І мати стоїть над цим питанням як над прірвою. Бо правда там всередині клубком: образа, сором, старий страх, незагоєне щось.

Сьогодні вчимося Ти зриваєш дедлайни. Забуваєш про зустрічі. Починаєш п’ять справ і не закінчуєш жодної. На столі хаос, в телефоні сто непрочитаних, у голові ще більше. А потім – бац – і сидиш шість годин

“Я не розумію, чому я їм. Я ж не голодна.” Це питання звучить як звинувачення собі. Як черговий доказ, що щось зі мною не так. А я за 22 роки практики чую це речення так

Гроші не люблять хороших людей. Ні, стоп. Давай точніше. Гроші не доходять до тих, хто все своє дорослe життя вчився бути зручним. Тихим. Прийнятним. Тим, хто не дратує і не займає забагато місця. Я бачу

Є така річ, яку більшість людей не помічає у собі роками. Не тому що вони дурні. Не тому що їм байдуже. А тому що руйнування буває дуже елегантним. Тихим. Схожим на норму. Людина сидить навпроти

Два діагнози. Схожі симптоми. Різна природа. І якщо сплутати – лікування не просто не допоможе. Воно може добити. Про КПТСР і межовий розлад особистості говорять так, ніби це одне й те саме. “Ну там і

Ти на правильному місці. Навіть якщо ти в цьому зовсім не певен. Є така штука в травматичній психології – провина вцілілого. Коли ти живий – а хтось ні. Коли ти в безпеці – а хтось

Може в тебе алекситимія? Ти відчуваєш? Чи просто живеш? Є люди, які приходять до мене і кажуть: “Зі мною все добре. Просто болить живіт. Просто тиск. Просто не сплю нормально вже рік”. “Просто” – їхнє

Про те, що відбувається всередині, і що з цим робити ( будь ласка якщо є змога зробіть репост, дякую) Суспільство не вміє тримати вмираючу людину поруч. Філіпп Арьєс, який досліджував, як людство ставилось до смерті

Найбільша перешкода до зцілення – це не травма. Це уявлення про те, як терапія мала б виглядати. Тому сьогодні без анестезії. Розбираємо по одному. МІФ ПЕРШИЙ. Терапевт тебе приймає беззаперечно Це найсолодша брехня. Так, ми

Інша людина. Та сама біль. Знову. Ти вже аналізувала це сто разів. Вже знаєш, що “вибираєш не тих”. Вже пройшла розставання, перерву, може й терапію. І все одно – ось він. І все знайомо до