Ось вам неприємна правда, яку не пишуть у рекламі психотерапії. Терапія не робить життя простішим. Вона робить ВАС складнішою. І перший, хто це відчує на своїй шкурі, це не ви. Це ваш чоловік. Дивіться, що

Що досить нашийника, миски й двора? Що вовк, народившись під зоряним небом, Забуде, де ліс, і забуде, де тьма? ​Ви вчили нас чемно дивитися вам в руки, Не чути рушниць і не бачити кров. Назвали

Уявіть родину, де помер один з двох дітей. Батьки ридають на похороні, сусіди приносять їжу, весь двір у чорному. А той, хто вижив, стоїть осторонь з обличчям, на якому немає жодної сльози, і думає одну

Ви нарешті сказали “ні”. Твердо, без виправдань. А через годину вже пишете повідомлення: “вибач, я подумала, і можу таки допомогти”. Межа протрималась шістдесят хвилин. Це не слабкість характеру. Це найпередбачуваніша частина процесу, про яку майже

Мене хвалили за тишу. За те, що не плакала, коли боляче, але я плакала але без звуку. За те, що не заважала, коли дорослим було не до мене. За те, що вміла здогадатися, чого від

“Якщо я поставлю межу, я стану егоїсткою”. Ця фраза сидить у голові стільки років, що ви навіть не пам’ятаєте, звідки вона з’явилася. Просто знаєте: межа = погана людина. А тепер найважче питання: хто саме сказав

Жінка тридцяти шести років. Квартира виплачена. Посада директорки з відділу. Чоловік, який не б’є і не зраджує. Двоє здорових дітей. І одна фраза, яку в кабінеті психотерапевта чути частіше, ніж здається, майже завжди пошепки, ніби

Дзвінок о дев’ятій ранку. Ви бачите на екрані “Мама” і відчуваєте, як усередині щось стискається ще до того, як узяли слухавку. Через десять хвилин розмови ваш настрій знищено. Ви навіть не пам’ятаєте, що саме вона

Ви на відпочинку, вперше за пів року. Море, тиша, ніхто не смикає. І все одно рука сама тягнеться до телефону, щоб перевірити, чи хтось написав. Ніхто не написав. Але тривога вже там, у грудях. Бо

Уявіть людину, яка все життя вважалась “спокійною”. На роботі не свариться. У сім’ї не піднімає голос. На зборах завжди “розуміє обидві сторони”. А потім у сорок п’ять років у неї стається перший гіпертонічний криз без

ЦЕ ВИЖИВАННЯ, ЯКЕ ЗАСТРЯГЛО В ТІЛІ Вона все встигає. Роботу, дітей, батьків, чоловіка, який забув як виглядає розклад лікаря власної дитини. Побут. Емоції всіх навколо. Свої власні емоції десь у кінці списку, якщо взагалі доходить

“Хороша християнка так не робить”. “Справжня донька так не каже”. “Порядна жінка терпить”. Придивіться до цих фраз уважніше. У кожній з них – вимога зникнути заради чужого спокою, загорнута в обгортку моралі чи віри. Це