Уявіть співрозмовника, який погоджується з вами завжди. Ніколи не скривиться. Ніколи не замовкне з образи. Ніколи не скаже “мені важко це чути, я не готовий підтримати те, що ти зараз робиш”. Здається раєм? Це не

П’ятий гастроентеролог за два роки. П’ята гастроскопія. Все чисто. А живіт крутить так, що людина боїться виходити з дому. Боїться їсти. Боїться, що знову скрутить посеред наради чи в метро. Їй кажуть – у вас

Ніж між лопатками. Не метафора. Реальний біль, який приходить після зради і сідає саме туди, куди тобі символічно і встромили. Людина йде до невролога. Робить МРТ. Знімки чисті. А біль є. Це не “накрутила себе”.

А ДОМУ НЕМА. І НІКОЛИ НЕ БУЛО Знаєте це відчуття, коли лежиш у своєму ліжку, у своїй квартирі, поряд хтось рідний дихає, і раптом хочеться завити від туги за місцем, якого ти навіть не можеш

Терапевт позіхає. Ви бачите це. І в ту саму секунду у вашій голові вмикається дуже конкретний внутрішній голос: “Я нудна. Я виснажую людей. Навіть фахівець не може мене витримати.” Це голос сорому. Він дуже старий.

Можна їсти ідеально. Бігати щоранку по п’ять кілометрів. Робити сотню скручувань до того, як решта світу прокинулась. Рахувати кожну калорію так, що вже не пам’ятаєш смаку їжі, тільки цифру. І живіт нікуди не дінеться. Я

Заходиш у квартиру, а там стежка. Вузька доріжка між баштами зі старих газет, поламаних чайників, пакетів з пакетами, коробок від техніки, якої давно немає. Висота під стелю. І серед усього цього живе людина. Спить десь

Уявіть людину, яка все життя гребе одним веслом. Друге весло є. Воно лежить у човні. Але вона до нього не торкається, бо колись, дуже давно, їй сказали, що так не можна. І тепер вона гребе

Алкоголік це не той, хто валяється під парканом. Алкоголік це може бути жінка, яка щовечора наливає собі келих “за важкий день”. Чоловік, який жодного разу не пропустив роботу, при костюмі, при посаді, але без пляшки

Кривдника немає поруч уже двадцять років. Може, тридцять. Може, він давно помер. А ви досі прокидаєтесь о третій ночі. З калатанням серця. З відчуттям, що зараз щось станеться. Хоча нічого не стається. Нікого немає. Все

Вам сорок. Робота, яку ви любите. Партнер. Діти. Машина, відпустка, гарне пальто на осінь. А в грудях діра. І ви не можете пояснити собі, звідки вона. Ви все зробили правильно. Вивчилися, побудували, не розвалилися. Зовні

Вашій доньці вісімнадцять. Вона дзвонить вам, щоб вирішити, що вдягнути. Питає, чи їй холодно. Не знає, чого хоче на вечерю, поки ви не скажете. І вам це навіть приємно. Бо вона ж вам усе розказує.