як це стає склепом для особистості
Є стан, який маскується під доброту, жертовність і духовність але насправді вбиває!!!
Стан МУЧЕНИКА
Мученик завжди страждає.
Він не просить, не злиться, не пред’являє претензій.
Він мовчки несе свій хрест і цим пишається.
Але якщо придивитись під цією покірністю ховається гнів.
Той самий, який не можна було проявити.
Бо тоді зруйнується образ “святої жертви”
Мученик ніколи не буває винним.
Він завжди “постраждав”, “пожертвував”, “витримав”
І саме це робить його небезпечним для себе й для інших.
Бо поки ти мученик ти не живеш.
Ти не дієш. Не твориш. Не обираєш.
Ти чекаєш, що світ колись оцінить твої страждання.
Що хтось помітить, як ти терпиш.
Та правда в тому, що світ не винагороджує тих, хто мовчки вмирає(((
Світ відгукується на тих, хто живе.
Мученик звинувачує інших у своїй нещасності і знімає із себе відповідальність
“Я не можу, бо мене зламали.”
“Я не щаслива, бо вони не цінують.”
“Я не живу, бо життя жорстоке.”
Так він створює свій склеп із тиші, образ і самоправедності.
У ньому тихо, безпечно й дуже холодно.
А вихід завжди один перестати бути святою жертвою.
ПОБАЧИТИ, ЩО ЗА СТРАЖДАННЯМ СТОЇТЬ СТРАХ ДІЯТИ.
І що найстрашніше не втратити любов,
а дозволити собі силу.
Бо коли ти виходиш із ролі Мученика
світ не карає.
Світ дихає разом із тобою!!!
Ляля ❤️
