Поговоримо про те, що болить, але якось дивно приємно.
Це як чухати рану. Знаєте це відчуття, коли боляче, але зупинитися неможливо?
І так як працює позиція жертви.
Скаржитися на себе, на світ, на несправедливість це не завжди про самокритику.
Часто це про задоволення.
Дуже тонке, липке, і, як не дивно, приємне.
Звісно, сонце, море, покупки та поцілунки -це приємно. Але є інший кайф. Той, що дає біль.
Це чистий, концентрований дофамін.
Коли ти знову в ролі жертви, світ раптово набуває сенсу:
Є ти – і є злий світ.
Є ти -і твоє право на сльози, драму, особливість.
Є ти -і хтось, хто “мусить тебе зрозуміти, підтримати, любити”
Це не про слабкість, а про нейронні шляхи.
Якщо в дитинстві тебе помічали, тільки коли ти страждала, психіка запам’ятала: “Щоб бути, треба мучатись”
Тож тепер, коли все стабільно – ти не радієш.
Ти насторожуєшся.
Коли люблять -ти шукаєш підступ.
Коли все добре – з’являється тривога
“Це точно надовго?”
Бо твоя психіка не навчена бути в доброму стані.
Їй потрібен стрес.
Потрібна драма.
Потрібен біль.
Невизначеність
Бо саме з ним приходить хвиля знайомого кайфу!!!
ЧОМУ ЦЕ ЗАЛЕЖНІСТЬ?
Реальне життя не дає таких піків ( зараз). Воно не фільм ужасів. А психіка, яка жила у хорорі, не знає, що робити з простотою.
Сидиш, п’єш чай.
Тиша.
І мозок такий:
Може, зателефонувати бившему?
Може, згадати, як мене не цінували?
Може, послухати сумні пісні?
Бо без болю нудно.
Бо в нормі нема вибуху.
ЩО З ЦИМ РОБИТИ?
Навчитися жити в “сірому”. У середньому. У тому просторі, де немає постійних кульмінацій, злетів і падінь. Там, де тепло – не означає “нудно”, а стабільність – це не вирок, а новий вид свободи.
Почати з помічання.
Запитай себе:
“Зараз мені добре, але я сама собі влаштовую гойдалку. Навіщо?”
Дозволяти собі спокій. Як новий наркотик. Зрозумій, що “просто дихати, просто бути” – це теж кайф.
Шукати насолоду не в злетах і падіннях, а в рівному. У тиші, в запаху кави, в теплі пледу.
Запам’ятай: ти не драматична. Ти просто виживала так довго, що не помітила, як страждання стало домом. А тепер ти виходиш із цього дому. Повільно. Без шуму. Але назавжди!
