А він змінив все!!!
(На останній лекції в мене була одна студентка 🙃 і так буває🙆 а бажання розповісти про це дуже велике, тому сьогодні вчимося)
Фройд і Юнг – ці імена знають усі. Їх цитують, їх сварять, їх обожнюють. Вони стали брендами.
А Адлера – майже не знають.
І це дивно. Тому що саме Адлер сказав те що найбільше резонує з реальністю. Те що ти відчуваєш але не можеш сформулювати. Те що пояснює чому люди роблять те що роблять.
Альфред Адлер. Австрійський психіатр. Народився 1870, помер 1937. Учень Фройда – але дуже недовго. Бо Фройд говорив: людиною рухає сексуальний потяг. А Адлер сказав: ні. Людиною рухає щось інше.
І вони розійшлись назавжди.
Що ж рухає людиною за Адлером
Прагнення бути значущою.
Не сексуальний потяг. Не інстинкт виживання. А глибинна потреба відчувати що ти маєш місце в цьому світі. Що ти потрібен. Що ти щось значиш.
І ось з цього починається все.
Кожна людина народжується маленькою і безпорадною. Буквально – не може нічого. Не може сказати що болить. Не може сама дійти до їжі. Не може зупинити дорослого який кричить.
Це не метафора. Це тілесна реальність.
І з цієї реальності народжується те що Адлер назвав почуттям неповноцінності. Не в сенсі “ти неповноцінний”. А в сенсі “ти маленький і залежний – і це відчувається”.
Є у кожної дитини. Без винятку.
І з цього почуття народжується прагнення: стати більшим. Сильнішим. Значущим. Здатним. Адлер називав це прагненням до переваги – і казав: це двигун. Нормальний, здоровий, необхідний двигун розвитку.
Де все йде не так
Двигун є у всіх. Але куди він їде – залежить від того що відбулось в перші роки.
Якщо дитина отримала досвід “мене приймають, я важлива, мене чують” – двигун їде в корисний бік. Вона хоче бути кращою щоб зробити щось для інших. Щоб бути частиною.
Якщо дитина отримала досвід відкидання, холодності, постійного порівняння з іншими, надмірного захисту від будь-якого дискомфорту – двигун їде не туди.
Вона або воює з усіма щоб довести що вона чогось варта.
Або взагалі виходить з гри – бо “навіщо намагатись якщо все одно програю”.
І ось тут Адлер каже те що перевертає все з ніг на голову.
Немає поганих дітей. Є діти які не знайшли кращого способу.
Три речі які Адлер змінив назавжди
Перше. Він перестав дивитись на окремий вчинок і почав дивитись на особистість як на ціле.
Дитина вдарила – це не “агресія”. Це нота в мелодії. Одну ноту неможливо зрозуміти поза контекстом всього твору. Щоб зрозуміти вчинок – потрібно знати всю історію. Яка ця дитина. Що з нею відбувалось. До чого вона прагне.
Друге. Він ввів поняття стиль життя. Це глибинна логіка особистості – те як конкретна людина організує своє існування і рухається до своєї мети. Формується до чотирьох-п’яти років. Несвідомо. І потім стає фільтром через який проходить весь подальший досвід.
Саме тому дві дитини в одній сім’ї можуть вирости абсолютно різними. Не тому що мали різних батьків. А тому що по-різному інтерпретували той самий досвід.
Третє – і це те від чого мені досі мурашки.
Він сказав: мета дитини формується до трьох років.
До трьох. Несвідомо. Не словами – тілом і реакціями. І ця рання мета потім керує всім. Вибором партнера. Реакцією на критику. Способом переживати провал.
Ти думаєш що обираєш роботу. А насправді ти йдеш до тієї мети яку поставив собі у два роки.
А тепер те про що не кажуть
Адлер ввів поняття яке в його час сприйняли скептично. Соціальне почуття. Gemeinschaftsgefühl – почуття спільності з іншими людьми.
Він казав: це головний критерій психологічного здоров’я. Не відсутність симптомів. Не успішність. Не щастя у побутовому розумінні.
А здатність відчувати себе частиною людства. Частиною “ми”.
Дитина яка відчуває цей зв’язок – хоче бути корисною. Хоче робити внесок. Її прагнення до переваги спрямоване назовні – до спільного.
Дитина яка цього зв’язку не відчуває – хоче вижити. І її прагнення до переваги стає зброєю а не інструментом.
Адлер казав: всі психологічні проблеми – це проблеми стосунків. Немає жодного симптому який не був би пов’язаний з тим як людина відчуває себе серед інших людей.
Самотність. Тривога. Депресія. Нарцисизм. Агресія. За кожним з них – порушення соціального почуття. Відчуття що ти не частина – а чужий.
Чому Адлер важливий для мене особисто
Він перший хто сказав: питай не “що” а “навіщо”.
Не що людина робить. А навіщо. Яку задачу вирішує ця поведінка. До чого вона прагне. Від чого захищає.
Це переворот. Тому що коли ти починаєш питати “навіщо” – ти перестаєш судити. Ти починаєш розуміти.
А розуміння – це єдине з чого може початись справжня зміна.
Фройд дав нам несвідоме. Юнг дав нам архетипи. А Адлер дав нам щось що я вважаю найважливішим.
Він дав нам повагу до людини. До будь-якої людини. Навіть до тієї яка поводиться жахливо.
Тому що за жахливою поведінкою завжди стоїть жива людина яка просто не знайшла кращого способу бути значущою в цьому світі.
І це – змінює все.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Ляля ❤️
