Чоловік якого ніхто не чув.

А він змінив все!!!
(На останній лекції в мене була одна студентка 🙃 і так буває🙆 а бажання розповісти про це дуже велике, тому сьогодні вчимося)

Фройд і Юнг – ці імена знають усі. Їх цитують, їх сварять, їх обожнюють. Вони стали брендами.

А Адлера – майже не знають.

І це дивно. Тому що саме Адлер сказав те що найбільше резонує з реальністю. Те що ти відчуваєш але не можеш сформулювати. Те що пояснює чому люди роблять те що роблять.

Альфред Адлер. Австрійський психіатр. Народився 1870, помер 1937. Учень Фройда – але дуже недовго. Бо Фройд говорив: людиною рухає сексуальний потяг. А Адлер сказав: ні. Людиною рухає щось інше.

І вони розійшлись назавжди.

Що ж рухає людиною за Адлером

Прагнення бути значущою.

Не сексуальний потяг. Не інстинкт виживання. А глибинна потреба відчувати що ти маєш місце в цьому світі. Що ти потрібен. Що ти щось значиш.

І ось з цього починається все.

Кожна людина народжується маленькою і безпорадною. Буквально – не може нічого. Не може сказати що болить. Не може сама дійти до їжі. Не може зупинити дорослого який кричить.

Це не метафора. Це тілесна реальність.

І з цієї реальності народжується те що Адлер назвав почуттям неповноцінності. Не в сенсі “ти неповноцінний”. А в сенсі “ти маленький і залежний – і це відчувається”.

Є у кожної дитини. Без винятку.

І з цього почуття народжується прагнення: стати більшим. Сильнішим. Значущим. Здатним. Адлер називав це прагненням до переваги – і казав: це двигун. Нормальний, здоровий, необхідний двигун розвитку.

Де все йде не так

Двигун є у всіх. Але куди він їде – залежить від того що відбулось в перші роки.

Якщо дитина отримала досвід “мене приймають, я важлива, мене чують” – двигун їде в корисний бік. Вона хоче бути кращою щоб зробити щось для інших. Щоб бути частиною.

Якщо дитина отримала досвід відкидання, холодності, постійного порівняння з іншими, надмірного захисту від будь-якого дискомфорту – двигун їде не туди.

Вона або воює з усіма щоб довести що вона чогось варта.

Або взагалі виходить з гри – бо “навіщо намагатись якщо все одно програю”.

І ось тут Адлер каже те що перевертає все з ніг на голову.

Немає поганих дітей. Є діти які не знайшли кращого способу.

Три речі які Адлер змінив назавжди

Перше. Він перестав дивитись на окремий вчинок і почав дивитись на особистість як на ціле.

Дитина вдарила – це не “агресія”. Це нота в мелодії. Одну ноту неможливо зрозуміти поза контекстом всього твору. Щоб зрозуміти вчинок – потрібно знати всю історію. Яка ця дитина. Що з нею відбувалось. До чого вона прагне.

Друге. Він ввів поняття стиль життя. Це глибинна логіка особистості – те як конкретна людина організує своє існування і рухається до своєї мети. Формується до чотирьох-п’яти років. Несвідомо. І потім стає фільтром через який проходить весь подальший досвід.

Саме тому дві дитини в одній сім’ї можуть вирости абсолютно різними. Не тому що мали різних батьків. А тому що по-різному інтерпретували той самий досвід.

Третє – і це те від чого мені досі мурашки.

Він сказав: мета дитини формується до трьох років.

До трьох. Несвідомо. Не словами – тілом і реакціями. І ця рання мета потім керує всім. Вибором партнера. Реакцією на критику. Способом переживати провал.

Ти думаєш що обираєш роботу. А насправді ти йдеш до тієї мети яку поставив собі у два роки.

А тепер те про що не кажуть

Адлер ввів поняття яке в його час сприйняли скептично. Соціальне почуття. Gemeinschaftsgefühl – почуття спільності з іншими людьми.

Він казав: це головний критерій психологічного здоров’я. Не відсутність симптомів. Не успішність. Не щастя у побутовому розумінні.

А здатність відчувати себе частиною людства. Частиною “ми”.

Дитина яка відчуває цей зв’язок – хоче бути корисною. Хоче робити внесок. Її прагнення до переваги спрямоване назовні – до спільного.

Дитина яка цього зв’язку не відчуває – хоче вижити. І її прагнення до переваги стає зброєю а не інструментом.

Адлер казав: всі психологічні проблеми – це проблеми стосунків. Немає жодного симптому який не був би пов’язаний з тим як людина відчуває себе серед інших людей.

Самотність. Тривога. Депресія. Нарцисизм. Агресія. За кожним з них – порушення соціального почуття. Відчуття що ти не частина – а чужий.

Чому Адлер важливий для мене особисто

Він перший хто сказав: питай не “що” а “навіщо”.

Не що людина робить. А навіщо. Яку задачу вирішує ця поведінка. До чого вона прагне. Від чого захищає.

Це переворот. Тому що коли ти починаєш питати “навіщо” – ти перестаєш судити. Ти починаєш розуміти.

А розуміння – це єдине з чого може початись справжня зміна.

Фройд дав нам несвідоме. Юнг дав нам архетипи. А Адлер дав нам щось що я вважаю найважливішим.

Він дав нам повагу до людини. До будь-якої людини. Навіть до тієї яка поводиться жахливо.

Тому що за жахливою поведінкою завжди стоїть жива людина яка просто не знайшла кращого способу бути значущою в цьому світі.

І це – змінює все.

ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Ляля ❤️

Поділитися постом:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Останні публікації

Підписка на оновлення

Щоб не загубити, можу деколи про себе нагадувати, не частіше разу на місяць.
Кошик