Дежа Вю — це відчуття, коли людина впевнена, що ситуація, яку вона зараз переживає, вже відбувалася раніше, хоч і не може точно визначити, коли. Це явище описували Чарльз Діккенс, Фрідріх Ніцше, Зигмунд Фрейд та інші. У кінці XIX століття філософи й психологи активно обговорювали цей феномен у контексті пам’яті та забування.
Фрейд пояснював дежа вю як прояв витіснених спогадів або несвідомих бажань. Інші дослідники пов’язували це явище з нейрофізіологічними процесами, зокрема в роботі гіпокампа, а також із тимчасовими розладами свідомості, як-от деперсоналізація чи дереалізація.
Сучасні технології, медіа та віртуальний світ вплинули на сприйняття часу і простору, що сприяє більш частому виникненню дежа вю. Це відчуття часто описують у мистецтві й літературі. Наприклад, у романах Діккенса, Гончарова та Толстого дежа вю символізує підсвідомі переживання героїв, пов’язані з їхнім минулим або несвідомими бажаннями.
У психіатрії дежа вю іноді асоціюють із неврологічними розладами, наприклад, скроневою епілепсією. Водночас цей феномен виникає і в психічно здорових людей, часто супроводжуючись почуттям «впізнання» або «передчуття».
Дослідники вважають дежа вю важливим для розуміння динаміки пам’яті, несвідомих процесів і впливу культурного контексту на психіку.
