Вона прийшла на терапію після третього розриву з одруженим.
Кожен раз історія однакова. Він обіцяє піти від дружини. Він не йде. Вона чекає роками. Плаче. Худне. Не спить. Друзі кажуть йди. Вона не йде. Бо ну ви же не розумієте, у нас особливий зв’язок, ніхто більше так не зрозуміє один одного.
Через рік той самий патерн. Інший чоловік. Та сама схема. Чекає. Страждає. Худне. Не спить.
І говорить мені: я вибираю не тих чоловіків. Я мабуть така людина якій подобається страждати. Я мабуть мазохістка.
Зупиняю її. Кажу: ні. Тобі не подобається страждати. Тобі знайоме страждання. Між цими двома реченнями прірва.
Тема жіночого мазохізму одна з найскладніших в психології. І довкола неї так багато брехні що хочеться лізти на стіну.
В класичному психоаналізі довго була ідея що мазохізм це жіноча природа. Що жінка біологічно орієнтована на пасивність, на терпіння, на самопожертву. Що сам процес народження дитини це мазохістичне задоволення. Що жінка тайно прагне приниження в сексі. Що це нормальна жіноча установка.
Карен Хорні цю теорію розгромила ще в тридцятих роках. І це досі недостатньо відомо.
Хорні написала: ні. Жіночий мазохізм не біологічний. Він СОЦІАЛЬНИЙ. Це не природа жінки. Це СТРАТЕГІЯ виживання в культурі яка пропонує жінці тільки одну форму існування – через відмову від себе.
Дивіться як це працює.
Маленькій дівчинці з самого початку транслюють: будь хорошою, будь зручною, не злись, поступайся, віддавай, терпи. Хороша дівчинка не плаче. Хороша дівчинка не вимагає. Хороша дівчинка піклується про інших.
Активність, амбіція, злість, бажання, вимоги – все це у дівчинки купується дуже дорого. За це карають. За це засуджують. За це залишають без любові.
А любов як ми пам’ятаємо – це для дитини питання виживання.
І тоді дівчинка вчиться іншому. Вона вчиться що любов приходить ТІЛЬКИ через відмову від себе. Що її люблять коли вона страждає мовчки. Коли терпить. Коли все витримує. Коли віддає більше ніж може.
Тіло запам’ятовує. Нервова система запам’ятовує. Я хороша – значить я страждаю. Я страждаю – значить я хороша. Я хороша – значить мене будуть любити.
Через двадцять років вона зустрічає одруженого. Тіло впізнає схему: треба чекати, треба страждати, треба бути терплячою. ЦЕ ВЖЕ БУЛО. Це знайомо. Це безпечно.
Так і виходить. Страждання не є метою. Страждання це впізнавана колія. Це єдиний відомий маршрут до любові.
А тепер те про що зазвичай мовчать.
Жінка яка вибирає страждати – не насправді вибирає страждати. Вона вибирає СЕБЕ. Свою ідентичність. Свій спосіб бути.
Якщо вона перестане страждати – вона не знає хто вона. Бо все що вона про себе знає це: я та яка терпить. Я та яка віддає. Я та яка піклується. Я та яка не вимагає.
Заберіть це у неї – і всередині пустота. Жах. Розгубленість. Хто я взагалі без цього страждання? Що мені тоді робити з життям?
І ось чому вона ТАК ТРИМАЄТЬСЯ за свої болючі стосунки. Не тому що любить його. А тому що в цих стосунках вона хоч КИМОСЬ є. Покинутою. Зрадженою. Жертвою. Терплячою. Святою. Будь ким – але кимось.
А поза цією роллю – порожнеча.
І це не її провина. Це травма поколінь. Це культура яка століттями шила жінці лише одну сукню – сукню страдниці. І тепер вона не знає в чому ще можна вийти на вулицю.
Що з цим робити.
Перше. Перестати називати себе мазохісткою. Це не діагноз. Це звичка. А звички можна змінити.
Друге. Знайти в собі активне. Дівчинці забороняли злитися, хотіти, вимагати, відштовхувати. Цю частину треба буквально відкопувати. Що я хочу? Що мене бісить? Від чого я хочу відмовитись? Що я хочу взяти СОБІ а не віддати? Ці питання спочатку лякають. Потім стають дорогою.
Третє. Терапія яка працює саме з цим. Травмофокусована. Психодинамічна з фокусом на ідентичність. Феміністська терапія яка вміє говорити про соціальні корені страждання а не зводити все до “ти сама вибрала”.
Четверте і найважче. Витримати ту порожнечу яка з’являється коли страждання йде. Бо вона з’явиться. Перші місяці без звичної ролі – це порожнеча яка не лякає менше ніж саме страждання. І в цій порожнечі треба втриматися. І в ній виростити щось своє. Не страждальне. Просто своє.
Жінка не народжується мазохісткою. Жінку роблять мазохісткою.
І якщо її колись зробили – її можна переробити. Не швидко. Не легко. Але можна.
Нагадую: психотерапія досліджує зв’язок психіки і тіла, але не замінює медицину. Якщо є депресія, тривожний розлад, безсоння, проблеми з вагою – спочатку до лікаря.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Ляля ❤️
