Самозахист: Людина бреше, щоб уникнути осуду, покарання або конфліктів. Це особливо характерно для ситуацій, коли правда може призвести до негативних наслідків. І ТАК Я ВЧУ СВОЇХ ПАЦІЄНТІВ БРЕХАТИ, ТОМУ ЩО ЦЕ МОЖЕ СПАСТИ ЇМ ЖИТТЯ
Бажання зберегти стосунки: Іноді брехня використовується як спосіб уберегти іншу людину від болю або розчарування. Наприклад, м’яке приховування неприємної правди. КОЛИ ЛЮДИНА ІНШИЙ ЛЮДИНІ ЗРАДИЛА ( ДА ТАК БУВАЄ) Я ВЧУ НЕ РОЗПОВІДАТИ ЦЕ ПАРТНЕРУ А РОЗБИРАТИСЯ У СОБІ ЧОМУ ТАК СТАЛОСЯ.
Прагнення досягти вигоди: Брехня може бути засобом отримати бажане — увагу, визнання чи матеріальну користь. МИ ЗНАЄМО ПРОФЕСІЇ ДЕ ЦЕ НЕОБХІДНА ЧАСТИНА РОБОТИ
Звичка або страх правди: Деякі люди настільки звикли до брехні, що це стає частиною їхньої поведінки. У таких випадках брехня часто пов’язана зі страхом бути справжнім. КОЛИ У ТЕРАПІЇ ЛЮДИНА ПОЧИНАЄ ВІДЧУВАТИ СЕБЕ У БЕЗПЕЦІ ВОНА ПЕРЕСТАЄ БРЕХАТИ
Ось кілька прикладів, які демонструють, як батьки можуть несвідомо транслювати дітям суперечливі сигнали
“Будь чесним, брехати — погано”
Ситуація: Дитина почула, як мама каже по телефону: “Скажи, що мене немає вдома”, хоча вона поруч.
Суперечливий сигнал: Батьки вчать дитину бути чесною, але самі дозволяють собі маленькі обмани. Дитина може сприйняти це як дозвіл на “неважливу” брехню.
“Треба поважати інших людей”
Ситуація: Батьки кажуть дитині, що потрібно поважати вчителів, але вдома обговорюють їх із сарказмом чи принижують.
Суперечливий сигнал: Дитина чує одне, але бачить зневагу до тих, кого треба поважати.
“Не кричи, вирішуй конфлікти спокійно”
Ситуація: Батьки сваряться між собою, кричать і навіть звинувачують одне одного на очах у дитини.
Суперечливий сигнал: Дитині кажуть не кричати, але вона бачить, що дорослі самі не вміють контролювати емоції.
“Треба ділитися з іншими”
Ситуація: Дитина ділиться своїми іграшками з іншими дітьми, а батьки вдома кажуть: “Це моя річ, не чіпай”.
Суперечливий сигнал: Батьки вчать бути щедрими, але самі проявляють власницьке ставлення.
“Важливо вміти визнавати свої помилки”
Ситуація: Дитина зауважує, що батько припустився помилки, але той категорично заперечує, навіть якщо це очевидно.
Суперечливий сигнал: Дитину вчать визнавати свої помилки, але вона бачить, що дорослі уникають цього.
“Не говори за спиною, це некрасиво”
Ситуація: Мати каже подрузі по телефону щось неприємне про сусідку, але іншим говорить компліменти.
Суперечливий сигнал: Батьки засуджують плітки, але самі їх поширюють.
Такі приклади формують у дітей плутанину. Вони вчаться не тому, що говорять батьки, а тому, як ті діють у реальному житті. Це підкреслює важливість усвідомленості та гармонії між словами і вчинками.
Дітям важливо бачити, що ми не лише говоримо про цінності, а й усвідомлюємо їхню складність. Коли батьки бездумно транслюють жорсткі судження або суперечливі вислови, діти отримують подвійний сигнал: вимога бути чесним і реальність, у якій дорослі самі можуть маніпулювати правдою.
Як працювати з цим?
1. Уважність до слів: Перед тим, як транслювати щось дітям чи поширювати у соцмережах, корисно запитати себе: чи вірю я у це насправді? Чи відповідає це моїм діям?
2. Пояснення складності світу: Замість категоричних висловів варто обговорювати нюанси. Наприклад, пояснити, що люди іноді брешуть зі страху або сорому, і це не завжди робить їх поганими.
3. Роль власного прикладу: Діти вчаться не на словах, а на діях. Чесність і емпатія у стосунках — найкращий спосіб показати, як взаємодіяти зі складними ситуаціями.
Отже, цей допис — нагадування про відповідальність за слова, які ми транслюємо. Вони формують не лише нас, а й наступне покоління.
