Наша історія живе не в книжках – у тілі.
У пам’яті кісток, у хребті, що тримався тоді, коли світ падав.
У диханні, в якому є і голод, і сила.
Голодомор залишив нам не тільки страх порожнього столу.
Він залишив навичку ділитися навіть останнім.
Уміння цінувати життя по крихтах.
Тиху гідність тих, хто вижив серед порожнечі.
Війни принесли гуркіт, який досі гуде в наших ребрах.
Запах диму. Страх, що в’ївся в повітря.
Але разом із тим – уміння триматися за руки.
Співати, коли вибухи перекривають голос.
Будувати життя серед попелу.
Розкуркулення вирвало з землі тисячі родів.
Відняло хати, коней, поля.
Та подарувало коріння, яке вростає в будь-яку землю.
Пам’ять про право мати своє -і відстояти його.
Репресії – це стукіт у двері серед ночі.
Це тиша замість листів.
Але й уміння говорити між рядками,
зберігати одне одного, навіть коли говорити не можна.
Мовчання, яке стало щитом.
Ми несемо в собі не лише травми.
Ми несемо інструкцію виживання.
Силу, яку наші предки передали без слів.
Вогонь, що не згас навіть у чорні зими.
Коли ти зараз стоїш – це не випадковість.
Це вони тримають тебе зсередини.
Ті, хто ділив останній хліб.
Хто співав попри вибухи.
Хто пускав коріння після вигнання.
Хто мовчки оберігав пам’ять.
Можливо, саме ти – той, хто розгорне цю силу.
Хто зламає сценарій виживання й напише новий – про життя.
Про гідність. Про свободу.
🇺🇦 Ми – не лише народ болю.
Ми – народ, який з болю виростив силу.
