Любити то не про слова
Це про погляд, який бачить
Обійми, які тримають
Тишу, в якій можна просто бути
Це бути поруч, коли дитина переживає. Не заважати. Не виправляти. Не навчати. Просто бути.
Любов то не контроль і не турбота “до втрати себе”
Це витримка.
Витримати сльози. Витримати злість. Витримати невизначеність, розгубленість, навіть власне безсилля.
Бо за кожним “не слухається” стоїть страх бути непочутим
За “кричить” біль, якому не дали простору.
За “замкнувся” сором, розчарування або втома.
Любити то бачити не лише слухняного й усміхненого.
Це бути поруч із вразливим, змученим, роздратованим.
Це приймати “я не можу” так само ніжно, як “дивись, що я вмію”.
Любов це не оцінка
Це не ГАРНА дитина і погана
Це пам’ять про те, що її гідність не під питанням. Навіть коли вона помиляється Навіть коли кричить Я ТЕБЕ НЕНАВИДЖУ Навіть коли вас відштовхує
Любов то бути дзеркалом, яке не спотворює
Дитина вчиться бачити себе вашими очима. Якщо у вашому погляді тривога, знецінення, осуд вона виросте із соромом.
А якщо прийняття, цікавість, спокій вона виросте зі спиною (“виросте зі спиною” то метафора, яка означає
внутрішню опору, силу стояти за себе
гідність, яка не схиляється під чужим осудом
здатність не згинатися під соромом чи тиском
відчуття, що “я маю право бути” “я маю місце в цьому світі”)
Любити то дозволити дитині бути окремою
Не робити з неї сенс життя
Не прив’язувати до себе страхом
Дозволити мати свою думку
Свої помилки. Свій темп.
Любов це щоденне “я поруч”
Навіть коли не знаю, як
Навіть коли втомлена
Навіть коли страшно
Бо дорослість це бути тим, хто витримає шторм
Ваша дитина не проект
Не вітрина
І не боржник
ВОНА ЛЮДИНА.
Невідома, жива, зі своїм внутрішнім світом
Любити це не йти попереду з порадами
І не штовхати ззаду з вимогами
То йти поруч. Дивитися в очі. І часом просто тримати за руку.
Не проти світу. А на боці дитини. Щоб вона колись навчилася бути на боці себе.
Цем ваша Ляля
