‼️‼️‼️ ЯКЩО ВИ ЗАРА НЕ У РЕСУРСІ ВІДКЛАДІТЬ ЦЮ СТАТТЮ НА ПОТІМ‼️‼️‼️
Коли ви чуєте дитячий плач, перша реакція пожаліти а далі “НЕ ПЛАЧ!”, “ЗАСПОКОЙСЯ!”, “Я Ж ТУРБУЮСЯ!”
Знайомо, правда?
Але зупиніться на мить і запитайте себе кого ви насправді заспокоюєте в цей момент?
Дитину чи себе?
Часто, коли дитина плаче, а мама не витримує і кидається “рятувати”, це не стільки про дитину. То про неймовірне внутрішнє напруження самої мами, про її власну нездатність витримати дитячі емоції(((
Тривожна мама не є жорстокою. Вона любить. Але, на жаль, її любов пронизана страхом, а не повним прийняттям.
Справжня любов не дихає у темпі
“Я ж для тебе так стараюсь!”
Вона дихає поряд. Разом. Без повчань і надмірної потреби контролювати.
Як тривога прошиває нервову систему дитини ( нажаль)
Психологи та науковці чітко доводять що
материнська тривога буквально прошиває нервову систему дитини.
Ваша дитина починає жити не у своїй власній реальності, а в вашому тривожному сценарії.
* Вона не грається вільно, бо в її світі забагато небезпеки
* Вона не довіряє інтуїції, бо мамина підсвідома установка “краще підготуйся до гіршого” стає її власною
* Вона не дихає вільно, тому що МАМА ПЕРЕЖИВАЄ, і цей невидимий тягар лягає на її маленькі плечі
Найболючіша правд((
І найболючіше, що дитина бачить її сльози і що нічого не змінюють.
Бо мама не чує.
Вона ЗАНАДТО ЗАЙНЯТА ТИМ, ЩО ЇЙ СТРАШНО
Навіть коли вона обіймає, у її очах читається тривога.
Дитина це відчуває. І мовчки росте з глибоким внутрішнім переконанням
“Мене не можна турбувати. Мене не можна бути занадто емоційним. Я не повинен створювати проблем”
З чого почати зцілення?
Що ж допоможе змінити цей сценарій?
* Визнати
Моя тривога це МОЯ. Це не про дитину, це про мій власний внутрішній стан.
* Дозволити собі бути неідеальною Замість того, щоб гнатися за вигаданим образом “хорошої мами”, дозвольте собі бути живою, щирою, поруч, зі своїми слабкостями
* Змінити слова
Замість автоматичного “заспокойся!” спробуйте сказати: “Я бачу, тобі важко. Я з тобою, я поруч, мені теж буває непросто”.
То створює зв’язок, а не віддаляє
* І врешті навчитись нічого не робити в моменті дитячих сліз.
ПРОСТО БУТИ!!!!!!
Просто бути поруч, витримувати дитячі емоції, не намагаючись їх негайно припинити.
Зцілення починається тоді, коли мама більше не тікає в образ “хорошої”.
Вона залишається поруч неідеальною, живою, зі своїм диханням і відкритим серцем. І тоді її дитина отримує простір дихати вільно.
Чи впізнаєте ви себе в цих словах?
А, можливо, ви згадали свою маму?
Чи відчували ви колись біль від “турботи”, що була просякнута страхом?
Напишіть. Можливо, саме ваша історія або ваше слово стане для когось першим ковтком справжнього повітря.
Це важливий крок до усвідомлення і зцілення
Ми разом, ваша Ляля
