*Я неприйнятний у спілкуванні.
*Люди критичні, байдужі, відкидають мене.
*Я не витримую неприємних емоцій.
*Якщо зблизяться побачать, хто я, й підуть.
*Нестерпно, коли мене вважають негідним.
*Я мушу уникати будь-яких неприємностей.
*Коли щось болить краще відволіктись: випити, телевізор, пігулка.
*Я маю бути невидимим.
*Неприємності вийдуть з-під контролю.
*Якщо мене критикують — вони праві.
*Краще нічого не робити, ніж провалитись.
*Якщо не думати — не треба вирішувати.
*Якщо в стосунках напруга — краще їх припинити.
*Якщо ігнорувати — проблема зникне.
Це не просто тривожні думки. Це внутрішня карта світу людини з уникальним (ухильним) розладом особистості.
Світ, де кожен контакт потенційна загроза!!!! Де близькість болюча. А самотність хоча б безпечно.
Що відбувається всередині такої людини?
Вона мріє про зв’язок, але тікає від нього.
Вона хоче бути побаченою і ховається.
Вона відчуває сором ще до того, як скаже слово.
Вона переконана, що її не люблять просто ще не встигли показати цього.
Вона боїться провалу настільки, що не пробує.
Уникальний розлад — це не просто сором’язливість. Це життя на узбіччі, де відносини — небезпечні, світ — загрозливий, а емоції — непереносні(((
Звідки це береться?
У дитинстві ця людина могла:
відчувати, що її постійно оцінюють, соромлять, висміюють
жити в умовах критики або емоційної холодності
отримувати любов лише за “правильну” поведінку або успіх
Її висновок
“Я — зайва. Я погана. Якщо показати себе — мене відкинуть”
Так формується захисна стратегія: уникати болю, не торкатись життя, не ризикувати серцем.
У стосунках
Вона тягнеться до вас — і зникає.
Вона надто вразлива до критики: одна фраза — і місяць тиші.
Вона боїться відмови настільки, що краще піде першою.
Вона може роками бути на відстані, щоб не втратити.
Що робити?
Терапія — це повільне повернення до тіла, контакту, безпеки.
Це м’яка підтримка, без натиску. Це вчитися витримувати напругу, відмову, розчарування — і не руйнуватись.
Людині з ухильним розладом не потрібні крики «будь сміливішою». Їй потрібне середовище, де можна спробувати ще раз. І ще. Маленькими кроками. У своєму темпі.
А якщо це ви?
Ви не слабкі. Ви дуже витривалі — просто навчилися виживати інакше.
Ви маєте право на контакт, навіть якщо вам страшно.
Ваше серце — не порожнє. Воно просто довго чекало дозволу бути живим!!!!
