Є цілий жанр. Книжки, курси, марафони.
Загадай ціль і вона здійсниться. Уяви перед сном пачку хрустких купюр, покрути її в руках. Повтори афірмацію тисячу разів, а краще три, поки стара установка перестане фонити. Полюби гроші, як коханого чоловіка. І головне, все що з тобою трапляється сьогодні, навіть якщо ти вступив у лайно на дорозі, це ВСЕ до грошей.
І знаєте, що мене в цьому бісить найбільше.
Не те, що воно не працює. А те, що коли воно не спрацювало, людина починає думати, що це З НЕЮ щось не так. Я ж повторювала. Я ж візуалізувала. Я ж любила ці гроші, мать його. А вони все одно не йдуть. Значить, погано старалась. Значить, десь глибоко саботую. Значить, зі мною щось зламане.
Ні.
Ви не зламані. Метод гімно.
Давайте я поясню, що насправді відбувається в голові, коли ви тисячу разів повторюєте “гроші приходять до мене легко і без зусиль”.
Ви не перепрограмовуєте підсвідомість. Ви захищаєтесь.
У психоаналізі це називається маніакальний захист. Кляйн писала про нього багато. Це коли всередині тривога, провина, відчуття власної поганості, відчуття втрати. А психіка, щоб це не відчувати, надуває протилежне. Все прекрасно! Я достойна! Світ багатий! Гроші мене люблять!
Чим голосніше людина це повторює, тим більше всередині того, що вона цим заглушає.
Афірмація це не ліки. Це знеболююче. Воно діє три тижні, поки є запал. А потім запал гасне, бо тривога нікуди не поділась, вона просто сиділа під подушкою і чекала. І людина падає в ще глибшу яму, тепер ще й з висновком “навіть це мені не допомогло”.
Тепер про “закон тяжіння” і “думай про гроші, і вони прийдуть”.
Це не духовна практика. Це регрес.
Знаєте, в якому віці людина щиро вірить, що її думки керують реальністю. У немовлячому. Малюк думає, що це він своїм бажанням викликав маму з грудьми. Що світ обертається навколо його хотіння. Це називається всемогутність думки. Нормальна стадія розвитку, з якої ми МАЄМО вирости.
А весь цей жанр пропонує дорослій людині туди повернутись. Уяви купюри, і Всесвіт принесе. Це не магія достатку. Це відмова дорослішати, загорнута в красиву обкладинку з античним богом на палітурці.
А тепер те, про що в цих марафонах не кажуть ніколи.
Ваш грошовий “блок” це не вірус у свідомості, який можна стерти повтором.
Це лояльність.
Я це бачу на практиці постійно. Людина росла в сім’ї, де грошей не було. Або були, але їх відібрали, спалили, знецінили. Дід помер після розвалу Союзу, бабця ховала купюри в банку, мама все життя економила на собі і казала “нам багато не треба”.
І ось ця людина приходить до мене і не може заробити вище певної стелі. Хоч ти трісни. Все робить правильно. А стеля стоїть.
Тому що десь глибоко, на рівні, до якого афірмація не дотягується, живе договір. Якщо я стану багатим, я зраджу свій рід. Я вирвуся, а вони залишаться там, у злиднях. Я стану ситим над голодними. І це нестерпно.
Це називається несвідома провина. І вона сильніша за будь-яке “я достойний достатку”, сказане тисячу разів уголос.
Бо одна ваша частина хоче грошей. А інша частина любить маму і не хоче зраджувати її бідність. І поки ці двоє воюють, не перемагає ніхто. Гаманець стоїть порожній, як буферна зона між двома арміями.
І ось тут найважче.
Кляйн писала ще про одну штуку. Заздрість. Не ту, про яку соромляться говорити, а глибинну, ранню. Коли немовля не може отримати груди повністю у своє розпорядження, воно починає їх псувати в уяві. Якщо не моє, то нехай буде зіпсоване.
Доросла людина робить так само з грошима. “Багатії всі злодії”. “Гроші псують”. “Стидно бути багатим, коли навколо бідні”. Це не моральна позиція. Це часто заздрість, перевернута догори ногами. Я не можу мати, тому я знецінюю саме мати. І сам собі підрізаю крила, бо як я можу хотіти те, що я ж і обплював.
Бачите, наскільки це глибше за “повтори перевертиш тисячу разів”.
Ви не можете переспорити почуття логічним рядком. Несвідоме не читає ваші папірці з афірмаціями. Воно говорить тілом.
І ось воно, тіло.
Подивіться, що з вами відбувається, коли ви бачите цінник, який для вас задорогий. Живіт стискається. Дихання затримується. По обличчю проходить жар сорому. Рука сама тягне покласти річ назад.
Це не “негативна установка”. Це ваша тривога, яка знає про вас більше, ніж усі ваші свідомі наміри. Тіло не бреше. Воно пам’ятає мамине обличчя, коли вона рахувала копійки. Воно пам’ятає батьківське “нам це не по кишені”. І воно реагує миттєво, ще до того, як ви встигли подумати щось правильне.
То що ж робити, раз афірмації нахер не годяться.
Не заглушати. А піти в зворотний бік.
Замість того щоб тисячу разів кричати психіці “все прекрасно”, дайте їй сказати, що насправді болить. Чий це насправді страх. Мамин. Бабусин. Цілого роду, що виживав у часи, коли мати гроші було небезпечно для життя.
Бо коли ви побачите, що ваш блок це не дефект, а вірність мертвим, з’являється шанс. Не повторити, а оплакати. Дозволити собі бути ситим, не зрадивши голодних. Це і є робота. Повільна, нудна, без феєрверків і без обіцянок мільйона за тридцять днів.
Не стиранням установок, а тим, щоб зробити несвідоме видимим. Витягти на світло договір, який ви підписали в п’ять років, і перепідписати його вже дорослим, який має право жити інакше, ніж його рід.
Це не швидко. Це не магія. Тут ніхто не вручить вам пачку синеньких купюр за вашу візуалізацію.
Але це чесно. А чесне тримає.
ОБІЙМАЮ ВСІМ СЕРЦЕМ
Ляля ❤️
