Пацієнтка: «Я пригадую, як колись завжди ставила добробут інших вище за власний. У мене була дуже низька самооцінка, і я щиро вірила, що якщо зможу ощасливити інших, то вони обов’язково приймуть мене. Тому я намагалася догоджати, роблячи те, що, на мою думку, від мене очікували».
Терапевт: «Як ви навчилися реагувати саме таким чином? Що допомагало вам витримувати ці ситуації або уникати конфліктів?»
Пацієнтка: «Найчастіше я обманювала себе чи оточуючих. Якщо люди хотіли чогось, я погоджувалася з ними навіть тоді, коли це шкодило мені самій. А якщо вони говорили щось образливе, я просто вдавала, ніби це не має значення, і забувала про це. Так я уникала конфліктів, але водночас нехтувала власними почуттями».
Терапевт: «Звучить так, ніби ви виробили цю стратегію, щоб захистити себе від болю чи відторгнення. Як ви відчуваєте себе зараз, коли озираєтеся на цей досвід і починаєте помічати, як він вплинув на ваше життя?»
Пацієнтка: «Знаєте, тепер, коли я відстежую цей ланцюжок подій і спогадів, мені здається, що всі ті роки придушення власних почуттів і намагань відповідати чужим очікуванням не минули безслідно. Я так довго ігнорувала біль, обманювала сама себе і уникала конфліктів, що мій організм просто врешті-решт не витримав. Нещодавно я дізналася про свою хворобу — у мене рак. І я почала замислюватися, чи не стали оці постійні стреси й блокування негативних емоцій одним із факторів, які призвели до такого серйозного діагнозу. Тепер я розумію, наскільки важливо вчасно помічати свої переживання та вчитися захищати власні кордони, щоб не доводити себе до критичних станів».
