Ненавидіти дитину як почуття це ок.
Не красиво. Не інстаграмно. Не “мамський контент”.
А людське. І терапевтично зрозуміле.
Бо є речі, які культура підмінила. Вона назвала ненависть злочином, щоб матері мовчали. Щоб вони соромились настільки, що не мали права навіть подумати слово. А НЕСВІДОМЕ НЕ ТЕРПИТЬ ЗАБОРОН. Воно просто йде в тінь і повертається тілом.
Це зазвичай приходить не в моменти любові, а в моменти перенавантаження. Коли шкіра болить від дотиків.
Коли звук “мамо” вже не слово, а удар по нерву. Коли ти не спиш так довго, що реальність стає густою, як теплий вологий туман. І всередині піднімається хвиля. Темна. Соромна. Нібито чужа.
Це не означає, що ти не любиш.
Це означає, що в тобі ще є межі.
Ненависть часто виникає там, де психіка не може інакше зберегти “я”. Це реакція на безвихідну близькість, коли дистанції немає, паузи немає, ти не належиш собі навіть на хвилину. Тіло вмикає найдавніший захист. Агресію. Не щоб знищити. А щоб відокремитися. Щоб не розчинитися.
І тут важливо одне розрізнення, яке всім заборонили.
ПОЧУТТЯ НЕ ДОРІВНЮЄ ДІЇ !!!!!!!
Ненавидіти це не бити.
Не кричати.
Не принижувати.
Не мститися.
Ненавидіти це відчувати. Це сигнал, що ресурс закінчився. Що межі стерлись. Що тебе стало надто мало.
Коли ти здатна сказати собі правду “зараз я відчуваю ненависть” ти не стаєш гіршою. Ти стаєш точнішою. Ти повертаєш собі кермо. Бо назване перестає бути демонічним. Воно стає емоцією, яку можна витримати, прожити, відпустити. Без вистави “ідеальної матері”. Без фальші, яка і є справжньою отрутою для дитини.
Дитину травмує не те, що мама іноді відчуває темне.
Дитину травмує, коли мама не може цього витримати і починає жити в масці. Усміхатися з напругою. Обіймати холодом. Казати “люблю” і дихати так, ніби всередині камінь. Діти чують це тілом. Раніше за слова.
Тому так, інколи ненавидіти дитину як почуття це ок.
Це не кінець материнства.
Це його реальність.
Це місце, де ти перестаєш бути іконою і повертаєшся в людину.
А дитині потрібна не ікона. Ікони холодні.
Їй потрібна жива мама, яка здатна відчути все і не знищити звʼязок. Яка може бути в амбівалентності і не розвалитися на “хорошу” і “погану”.
Назване можна оплакати.
Оплакане відпускає.
І тоді любов знову стає не подвигом, а диханням.
ОБІЙМАЮ ТЕБЕ МОЯ МИЛА 🫂❤️
Ляля❤️
