Вона знала, хто з ким мав бути. Хто мав розлучитися. Кому була пора. Вона оформлювала чужі стосунки як дизайн-проекти – з ентузіазмом, зі смаком, з болем у хребті від чужих проблем.
У неї самої – було порожньо.
Не тому що вона не була здатна на близькість. А тому що близькість була страшна. Бо якщо займатися собою – треба було дивитися на те, що там є. А там могло бути таке, що краще не чіпати.
Чужа драма була її анестезією.
Поки вона рятувала, радила, направляла – вона була зайнята. Потрібна. Існувала через інших. Їй навіть було тепло від цього. Схоже на любов. Але це була не вона.
Ляля
https://t.me/oberejnopsix Бачити менше
