Інші діти їли яблука – кислі, солодкі, іноді гнилі. Плювались, сміялись, обирали інші. Жили.
А вона стояла і думала – я сильніша за них.
Одного дня підійшла до неї жінка. Подивилась на шви і спитала тихо. Хто тобі сказав що всі яблука отруйні?
Дівчинка не пам’ятала. Просто знала всім тілом що хотіти НЕБЕЗПЕЧНО.
Жінка сказала. Я не буду розривати шви. Але можу сидіти поруч. І коли будеш готова розпустимо один стібок.
Розпустили. Нічого страшного не сталось. Просто дівчинка відчула вітер на губах. Вперше за довгий час.
Вона не з’їла всі яблука в саду. Вона навчилась іншому. Підносити яблуко. Нюхати. Пробувати. І відчувати – моє чи не моє.
Це було набагато складніше ніж голодувати.
Але вперше в житті вона була не горда.
Вона була жива.
Ляля❤️
