​Скажи мені – коли ти востаннє почувалась нормально у своєму тілі? ​Не красиво. Не ідеально. ​Просто – нормально? ​Більшість жінок, яким я задаю це питання, мовчать. Довго. А потім кажуть щось типу: “ну, колись давно,

Спазм у горлі без причини. Сили покидають. Головокружіння. Серце, що стрибає просто так. Шлунок, який скручує в звичайний вівторок і нудота, бляха. Лікарі кажуть – все чисто. А тіло продовжує. Ти здаєш аналізи вдруге. Втретє.

Не тому що стеля низька. А тому що людина поруч не витримує твоєї висоти. Є просте правило – людина має бути твого розміру. Не буквального, звісно, а того внутрішнього калібру, який дозволяє тобі бути собою

Ти тягнешся до солодкого не тому що слабка. Ти рятуєш себе так, як навчилася ще тоді. Людина сидить навпроти мене і говорить: я не можу зупинитися з солодким. Зриваюся. Вночі. Після стресу. Коли самотньо. Соромно

Коли тіло говорить те, чого ти не можеш(( Іди нахуй. Воно просто сказало вголос те, що ти роками тихо ковтала. І сказало воно це тобі. Я ставлю одне питання майже кожній людині, яка приходить до

Що насправді відбувається з дитиною, яку карають “для її ж блага” Є речі, які ми не можемо назвати своїми іменами бо якщо назвемо, то світ, який ми будували роками, розсипається. “Мене так виховували”. “Тоді всі

Ти коли-небудь ловила себе на тому, що одна і та сама людина може бути для тебе одночасно абсолютно найкращою у світі і причиною всього твого болю? Причому не в різні дні. А буквально в один

Їй років шість, може сім. Вона бігає, копає пісок, заходить у воду по коліна і верещить від холоду і від радості одночасно. Вона вся тут. У цьому моменті. У цьому тілі. Їй не спадає на

Два дорослих. Рівних. Один не рятує, інший не ховається за спину. Обоє – зі своїм болем, зі своїми ресурсами. І між ними – справжнє… А тепер – чесно. Те, що є у тебе зараз –

В інтернеті є цілий жанр психологічного контенту, який я називаю про себе “лестощами під клінічним соусом”. Виглядає він приблизно так: ти втомлюєшся від поверхневих розмов, тобі нудно з пересічними людьми, звичайне життя здається тісним –

Стрічка новин нескінченна. Ідеальні сніданки. Ключі від нової квартири. Щирі посмішки – справжні, видно що справжні. А під ними – темний осад коментарів. “Показуха.” “Да щоб ви повиздихали” “Подивимось, як заспівають, коли почнеться побут.” “Накрали.”

Ти заходиш у кімнату. І щось всередині клацає. Начебто хтось увімкнув прожектор – яскравий, направлений прямо на тебе. Всі бачать. Всі оцінюють. Всі помітили. Пляму на кофті. Тремор у голосі. Що ти не знаєш, куди