Ось звідки береться більшість твого болю. Не від людей. Від цього припущення. Зупинись на секунду. Згадай момент – ти казала щось важливе. Підбирала слова. Відкривалася. Може навіть боялася, але сказала. І отримала “ну ок”. Де

Ви всі знаєте цю картинку. І всі знаєте, що про них кажуть: “діти кинули”. Я теж так думала. Давно. До того, як стала психотерапевтом і почала чути те, що відбувається за зачиненими дверима. І тепер

Маленька. Зручна. Ніколи не займає забагато місця. Завжди знайде спосіб підлаштуватися. Завжди знайде пояснення, чому інша людина має рацію, а вона – ні. Плаче – але залишається. Не хоче – але погоджується. Знає, що це

Ти знаєш цей стан. Ранок. Будильник. Ти лежиш і чудово розумієш що треба робити. Куди треба йти. Що треба зробити. Навідь знаєш навіщо. А не рухаєшся. Не тому що лінива. Не тому що “слабка”. Не

ГОЛОВА БОЛИТЬ НЕ ВІД ПОГОДИ і не від того що ти “занадто багато думаєш” Ти п’єш таблетки вже кілька років. Можливо, міняєш їх. Ібупрофен, триптани, щось ще. Щоранку або кілька разів на тиждень – цей

або як ти навчився бути тим, ким не є Ти знаєш цю людину. Або ти – ця людина. Говорить одне – думає інше. На публіці – тепле й відкрите. Наодинці – холодне, розрахункове, зневажає тих,

(і це не метафора – це нейробіологія) Уяви двох людей. Однакові гени. Той самий варіант серотонінового транспортера – той, що вважається вразливим. Перша виросла в безпечній, передбачуваній сім’ї. Друга – в хаосі, насиллі, непередбачуваності. Перша

Як нервова система вчиться видихати Твоя нервова система вміє помічати небезпеку за мікросекунду. А безпеку – ні. Цьому її ніхто не вчив. Є такий стан – коли одна новина, один різкий звук, один тон голосу

Це дуже важлива стаття для тебе Є люди, з якими ти посварився – і вони просто вийшли. Без останнього слова. Без “ти зрозумій мене правильно”. Без списку твоїх помилок. Просто – вийшли. І живуть далі.

(про примітивні захисти психіки – розщеплення, проекцію, заперечення та інших) Психологічний захист – це не слабкість. Це те, що психіка робить автоматично, коли реальність занадто важка. Проблема не в тому, що захисти є. Вони є

Про опір у терапії – без академічної нудьги Ти прийшла на терапію. Записалася. Оплатила. Прийшла знову. Ба більше – ти навіть хочеш змінитися. Щиро. Без жодної брехні. І все одно – щось в тебе чинить

Є одне питання, яке я ставлю собі щоразу, коли до мене приходить людина з черговим хронічним діагнозом, черговим загостренням або черговим “лікарі нічого не знаходять, але мені погано”. Що відбувалося в її житті за рік-два