Той факт, що конкретна людина вас не любить, зневажає, обходить стороною чи цькує – це не діагноз про вас. Це діагноз про неї. І ні, це не красива фраза для заспокоєння. Це клінічний факт, який

Тіло не вміє мовчати. Ти вмієш. Ти навчилася ще в дитинстві: про це не говоримо. Про дядька, який пив. Про батька, який бив. Про аборт, про який знала тільки бабуся. Про те, що сталося з

Три секунди. Приблизно стільки минає між дитячим “ні” і рукою, яка вже летить. Три секунди, за які доросле тіло не витримало. Не дитина в ці три секунди програла бій. Програв дорослий. Своєму власному збудженню, яке

Знову це питання. Як навчитися приймати, не злитися, пробачити. Мама так ставиться, що ви весь час щось їй винні. І ви хочете, щоб я допомогла вам це проковтнути спокійно. Ні. Подумайте, що ви просите насправді.

Є діти, які хворіють тоді, коли хворіють А є діти, які хворіють тоді, коли вже неможливо не хворіти. Коли тіло саме вимикає рубильник, бо голова так і не навчилася казати “стоп”. Я багато років працюю

Найважчі люди в терапії не ті, що плачуть. Не ті, що зриваються, панікують, розвалюються на шматки. Найважчі ті, хто двадцять років живе за одним сценарієм, реагує одним способом, вирішує все одним інструментом. І називає це

Ви колись помічали, як швидко ваше тіло реагує на фразу “я нічого не можу зробити”? Стискається щелепа. Втягується живіт. З’являється якесь дике бажання встати і піти щось нахер полагодити. Будь що. Аби тільки не сидіти

Щелепа стискається сама. Плечі підіймаються до вух. Живіт крутить так, ніби завтра іспит, а не звичайний робочий понеділок. Ви ще навіть не відкрили ноутбук. Тіло вже здалося. І ви кажете собі: треба знайти в собі

Щелепа стискається сама. Плечі підіймаються до вух. Живіт крутить так, ніби завтра іспит, а не звичайний робочий понеділок. Ви ще навіть не відкрили ноутбук. Тіло вже здалося. І ви кажете собі: треба знайти в собі

Ось що відбувається в ту секунду, коли звучить діагноз. Звук з кабінету зникає. Ви бачите, як ворушаться губи лікаря, але слова доходять до вас із затримкою, ніби через товщу води. Це не слабкість. Це не

Одна жінка сиділа навпроти мене і повторювала одне й те саме речення різними словами вже хвилин двадцять. “Я ж все зробила правильно. Чому нічого не вийшло.” Вчилась. Працювала. Планувала на пʼять кроків вперед. Була зручною

Знаєте, яка найчастіша фраза звучить у мене в кабінеті, коли доросла людина пояснює, чому не хоче дітей. “Я вже був батьком. Ще у сім років”. І тиша. Бо це не метафора. Це буквально так і