Поки ви читаєте цей текст, ваша нервова система вже щось прораховує. Наскільки тихо надворі. Чи не завило щось. Чи безпечно розслабити плечі. Це не тривожність у побутовому сенсі. Це гіперактивація симпатичної нервової системи, яка триває

(Текст для мам залежних дітей) Три ночі. Телефон під подушкою на вібрації. Ви прокидаєтесь від будь-якого шереху за дверима і слухаєте, дихає він чи ні. Серце гупає так, що аж у вухах. Руки холодні навіть

Не з дитинством. Не з мамою, яка щось там колись зробила не так. А з чоловіком, з дитиною, з подругою, яку тиждень тому мовчки покарала ігнором за те що та щось не так сказала. Тіло

Ви впізнаєте себе в двадцять хвилин ранку, коли ще не встали з ліжка, а вже подумки складаєте список: сніданок, форма для садка, чи є чисті шкарпетки, чи заплатили за гурток, чи не забула купити щось

Плечі підняті до вух. Щелепа затиснута навіть уві сні. Живіт немов стягнутий мотузкою. Знайоме? Це не характер такий. Це не “я просто тривожна людина”. Це тіло, яке понад чотири роки живе в режимі, для якого

П’ять? Сім? Дев’ять? Згадай. Тільки чесно. Бо десь там, у тому віці, і починається голова, яка болить у тридцять п’ять без жодної причини. Спина, яку жоден невролог не може пояснити. Шлунок, який стискається щоразу, коли

Ви колись серйозно травмували ногу. Не обов’язково перелом. Достатньо розтягнення, синця, чогось несерйозного на перший погляд. І тіло одразу, без вашого дозволу, змінює ходу. Вага йде на іншу ногу. Крок стає обережнішим. З’являється милиця, якщо

Груди стискає так, що вдих не проходить до кінця. Ви називаєте це “просто стрес”. Це не стрес. Це тіло, яке роками живе в режимі облоги. Я завжди працюю в парі з психіатром. Не для галочки.

Зовсім інша справа – коли дитини не було взагалі. Не в сенсі народження. В сенсі уваги. Погляду. Місця в чужій психіці. Ти виросла поруч із жінкою, яка сама тонула. Може, у власній депресії. Може, у

Ти скажеш: я хочу грошей. Звичайно хочу. Хто не хоче. Але чомусь вони не приходять. Або приходять і одразу кудись зникають. Або ти буквально саботуєш кожну можливість заробити більше, навіть не помічаючи цього. І ось

54 ТЕХНІКИ (вчимося) Клієнт мовчить сорок хвилин, а потім каже “я не знаю, з чого почати”. І ось тут провалюється половина терапевтів. Не тому що вони некомпетентні. Тому що чекають, поки людина сама знайде слова,

Ви стоїте перед ним усе життя і не бачите себе. Ви бачите чиюсь потребу. Ось як це відчувається зсередини, коли мати нарцисична. Не в сенсі “любить себе більше”. А в сенсі структурному, клінічному, безжальному, вона