У тебе є тіло! Але воно щоранку прокидається для когось іншого. Для чужих листів, термінових справ, повідомлень з “треба лише на хвилинку”. Для кави, яку п’єш поспіхом, дивлячись у чужі обличчя, а не всередину себе.

Поговоримо про те, що болить, але якось дивно приємно. Це як чухати рану. Знаєте це відчуття, коли боляче, але зупинитися неможливо? І так як працює позиція жертви. Скаржитися на себе, на світ, на несправедливість це

Залежність не завжди приходить у драмі та ломці. Часто вона тихо оселяється у нашій голові, маскуючись під звичку, спосіб розслабитися чи просто життєвий вибір. Вона говорить з нами нашим власним голосом, будуючи ідеальні захисні механізми,

( Підтримайте будь ласка цей пост в то я можу піти в бан за нього) Ми часто чіпляємось за пояснення. Коли хтось робить немислиме -кажемо: “збожеволів” Бо це дає нам ілюзію, що таке можна хоч

Ти прокидаєшся, тягнешся до телефону, гортаєш стрічку. Ще не встигла усвідомити день, а вже – в кадрі чужого життя. Фільтрованого, підсвіченого, зібраного з ідеальних ракурсів. Бездоганна шкіра. Кімната з панорамним вікном. Подорож на острови. Посмішка.

Іноді здається, що бути опорою для інших -це суть жінки. Тягнути. Підставляти плече. Думати наперед. Витирати чужі сльози, коли свої давно засохли всередині. Ти ніби стаєш частиною чийогось фундаменту дитини, партнера, мами, усієї цієї системи

І ЖОДНА З НИХ НЕ ПРО ЛІКИ Антидепресанти – це не тільки про хімію. Це про стосунки з собою. Зі своєю вразливістю. Зі страхом бути хворим. Зі стигмою. З соромом за те, що не справився.

Безсилля — одне з найважчих переживань. Це не про “не знаю, що робити”, а про щось значно глибше: “Я не можу це змінити. Я не здатен контролювати. Це поза межами мого впливу” Такі моменти часто

Спочатку це схоже на казку. Любов така, що не віриться. Він турботливий, уважний, розуміє з півслова. Ви на одній хвилі, у нього блищать очі – і в цих очах ви особлива. Таку любов не хочеться

“ХТО Я ТАКА І НАВІЩО МЕНІ ЦЕ ВСЕ?” ​Мене звати Ляля. Я психотерапевт. Я нажаль не з тих хто знає як “ПРАВИЛЬНО ЖИТИ”, а з тих, хто щодня занурюється у чужий біль, щоб допомогти людині

(або чому ми хворіємо тим, що не вдалось сказати) Є стани, в яких психіка вже не витримує тягнути все сама. Вона мовчить. А тіло ні. Тіло не питає дозволу. Воно просто починає грати те, що

Психосоматичний погляд на худорлявість, яка не проходить попри бажання набрати вагу Ми часто вважаємо, що “проблеми з тілом” – це про зайве. Але іноді головне, чого не вистачає – це не дисципліни, а… права бути.